15 смішнючих гуморесок Павла Глазового про сім’ю та стосунки

    Сьогодні, 15 травня увесь світ відзначає День сім’ї. З цієї нагоди ми вирішили зібрати для вас добірку гуморесок майстра слова Павла Глазового про родину та стосунки.

    Насолоджуйтеся 🙂

    УНІКАЛЬНИЙ ЧОЛОВІК 

    Лає жінка чоловіка: — Я варю, і шию,
    І підлоги натираю, і каструлі мию,
    Він же вернеться з роботи, влізе у піжаму
    І куняє на дивані, вже пролежав яму.
    А свекруха до невістки промовляє тихо:
    — Не чіпляйся ти до нього, буде тобі лихо.
    Хвали бога, що сидить він в рідному гніздечку,
    Не блукає по пивничках і не скаче в гречку,
    І нічого знать не хоче, крім сім’ї своєї.
    Таких’скоро виставляти будуть у музеї.

    Гумореска Павла Глазового “Кошмар”
    (З чорного гумору)

    Синок родився у Мартина.
    Минає рік — мовчить дитина.
    Лише коли минуло два,
    Найперші мовило слова.
    Сказало «мама» —
    вмерла мама.
    Сказало «баба» —
    вмерла баба.
    Сказало «дід» —
    умер і дід.
    Сказало «тато» —
    вмер сусід…
    Так прояснилась для Мартина
    Життя сімейного картина.

    Павло Глазовий Гумореска “Близнята” 


    Тракториста молодого Грицька Воротила
    Повідомили: близняток жінка народила.
    Він біжить до родбудинку, дума: два синочки!
    А насправді їх ще більше: синок і дві дочки.
    Вскочив Гриць до коридора, не пускають далі.
    — Гляньте в шибочку,— говорять,— он де ваші лялі.
    Гриць у шибку заглядає: — Бачу дві дитини.
    А що в третьому пакунку? Запасні частини?

    ЯК КУЗЬМУ ПРОВЧИЛА ЖІНКА ЙОГО МИЛА

    Повернувсь Кузьма з роботи, освіжився в ванні,
    Одягнув нову піжаму та й ліг на дивані.
    Лежить собі, проглядає журнали й газети.
    А дружина варить, смажить, готує котлети.
    Пообідав Кузьма смачно, запалив “Казбека”.
    — Ну чого ти, — пита жінку, — така недалека?
    Тільки в тебе і балачки про бощі й олію,
    І ні слова про театри, про драматургію.
    А є жінки! Збоку глянеш — ходить, як Аїда.
    Драматургів усіх знає аж до Евріпіда.
    Так і сипле: Тіто Гобі, Карузо, Фелліні,
    Есамбаєв, Магомаєв, Кобзон, Паганіні…
    А ти яка? Ти ж не тямиш в цьому ні бельмеса.
    Ти ж не можеш відрізнити Брамса від Бернеса.
    Давно тебе не бачив я в хорошому платті.
    Тиняєшся у тапочках, в дешевім халаті.
    Ти забула, що є в світі жіночі принади —
    Перманенти, манікюри, духи та помади.
    Я хотів би бути мужем культурної дами,
    А ти чавиш помідори, бряжчиш друшляками,
    Що побачиш — вишні, сливи, — пхаєш у консерви…
    Я не можу, розумієш? Здають уже нерви.
    Через добу повернувся наш Кузьма додому.
    Зустрічає його жінка в платті голубому.
    Очі чорним підведені, на губах помада.
    Закрутило Кузьмі в носі від духів “Еллада”.
    Плаття модне, вузесеньке, облягає форми,
    Ще й коліна не прикриті — такі тепер норми!
    Посадила Кузьму в крісло, сіла проти нього.
    Як французька кінозірка, виставила ноги.
    У Кузьми від здивування потилися змокла.
    А дружина запитує: — Ти читав Софокла?
    Тобі, може, до вподоби п’єси Евріпіда? —
    Сопе Кузьма: — Відчепися! Подавай обідать.
    Нащо мені Евріпіди? Нащо їхні п’єси?
    — А ти ж казав, що у мене дрібні інтереси,
    Що немає шику-блиску, манери негарні.
    Я сьогодні простирчала півдня в перукарні.
    Перукар просив, між іншим, щоб прийшла я знову.
    Запевняв, що я похожа на Любов Орлову.
    Не було у мене часу возиться з обідом,
    Так я тобі й замінила обід Евріпідом.

    У ПИСЬМОВІЙ ФОРМІ

    За дрібничку посварились чоловік і жінка.
    Чоловік ходив надутий і мовчав, як стінка.
    А коли вкладався спати, наче незнайомий,
    Написав записку жінці: “Розбудить о сьомій”.
    Та й заснув собі спокійно, мов упився маком.
    Вранці глянув на годинник: вже дванадцять з гаком.
    А в руці стирчить записка, писана дрібненько:
    “Рівно сім. Доволі спати. Уставай швиденько!”

    СІМЕЄЧКА

    Батько став серед кімнати, гаманцем трясе.
    — Подивіться, п’ять копійок лишилось — і все.
    Це синок мій із кишені гроші вичища,
    Щоб крутити в ресторанах всякі ча-ча-ча.
    Що за люди? Що за звички? Що це за сім’я? —
    Мати каже: — А можливо, взяла гроші я?
    — Ні, не ти! — гукає батько. — Ти береш не так.
    Якби ти, хіба б лишився хоч один п’ятак?

    ЗОЛОТІ РУКИ

    Поталанило зустрітись двом старим друзякам,
    Що не бачились, напевне, двадцять років з гаком.
    Пропустивши по чарчині, ходять по квартирі
    І тихенько розмовляють, збуджені і щирі.
    Гість любується портретом: — Гарна балерина! —
    Посміхається хазяїн: — То моя дружина. —
    Гість картину розглядає: — О, яка картина!
    Хто так здорово малює?
    — Теж моя дружина. —
    Гість побачив піаніно у кутку кімнати.
    — Грати любиш?
    — То дружина… Я не вмію грати.
    — От так жінка! — гість радіє. — Руки золотії.
    І танцює, і малює, навіть грати вміє. —
    А хазяїн сумно каже: — Перша гарно грала,
    Друга добре танцювала, третя — малювала.
    А проте найкраща жінка, дорогий мій брате,
    Та, що вміє борщ варити і білизну прати.

    ЕХ, ЛІТА, ЛІТА…

    — Мав я, брате, жінку — ідеал краси.
    Талія тоненька, наче у оси.
    А тепер змінилась, а тепер — не та…
    Трохи зіпсувала зайва повнота.
    Другий головою сивою хита.
    — Правду ти говориш, швидко йдуть літа.
    Тільки в мене жінка й досі, як оса:
    Наче й не тоненька, а проте куса.

    ГОЛОВА І ШИЯ

    Чоловік говорить жінці: — Пам’ятай мої слова,
    Що в розумному сімействі чоловік — то голова.
    — Ну, а я, виходить, шия? — жінка весело пита. —
    Шия ж голову як хоче й куди хоче поверта.

    ДОБРА ДУША

    Чоловік говорить жінці: — Ти сходи по воду. —
    Жінка глянула сердито: — У таку негоду?
    Та хороший же хазяїн в цю холодну пору
    Пожаліє і собаку вигнати із двору. —
    Чоловік змахнув руками: — О, пішла в атаку.
    Хто ж сказав, щоб ти с собою узяла собаку?

    ОРЕЛ

    — Ти, — говорить жінка Гнату, — доки оженився,
    Забивать дівчатам баки здорово навчився.
    Ох, орел був! Відзначався витівками злими.
    Двох лишити примудрився з дітками малими.
    А женився, то й змінився: восьмий рік минає,
    Як живем з тобою в парі, а дітей немає… —
    Гнат надувся. — Це не диво. Я читав у школі,
    Що орли страшенно рідко плодяться в неволі.

    Павло Глазовий Гумореска “Дзень-дзелень” 


    — Народилося дитятко. Мамі радість, татку — теж.
    Що з малим робити далі? До попа ж не понесеш,
    А оновлених обрядів небагато в нас, на жаль.
    Дехто нині пропонує видавать батькам медаль
    І на ній писати букви, що такого-то числа
    Народився син маленький а чи донечка мала.
    Чи розумна це затія, не казатиму я вам.
    Як на мене, то медалі я давала б матерям,
    А батькам, в яких родились перша донька чи синок,
    Я чіпляла б невеличкий біля галстука дзвінок.
    І звеліла б, щоб носили всі батьки дзвіночки ті.
    Більш було б у нас порядку у сімейному житті.
    Тільки вздрів жонатий дядько гарну дівку, став, як пень,
    Тільки здумав підморгнути, а дзвінок на шиї: дзень!
    Чи за жінкою чужою той татусь побрів, як тінь,
    Крутонувся скоком-боком, а дзвінок на шиї: дзінь!
    А як сказиться той татко та із дому дралала,—
    Дожене його дружина, як блудливого козла.
    Не зуміє він сховатись ні вночі, ані удень,
    Бо дзвінок на шиї скаже: — Ось я, люди! Дзень-дзелень!

    Гумореска Павла Глазового “Невдалий приклад” 

    Повернулась жінка з Криму у свої краї.
    На пероні зустрічає чоловік її.
    Цмокнув раз у ліву щічку і стоїть.як пан.
    — Та візьми ж ти,— каже жінка,— в мене чемодан.
    І чого не обнімаєш? Став, як каланча.
    Подивись он, як мужчина жінку зустріча:
    Обнімає, пригортає, мов не бачив вік.
    — То невдалий в тебе приклад,— мовив чоловік.—
    Він її не зустрічає, а випроводжа.
    А по-друге, я їх знаю: жінка то чужа.

    Гумореска Павла Глазового “В рідному гніздечку”

    Чоловік майнув у Крим лікувать подагру,
    А дружина літаком вилетіла в Гагру.
    Повернулися назад загорілі, свіжі
    Від курортних процедур, від смачної їжі.
    — Ну,— питає чоловік в рідному гніздечку,—
    Як поводилась ти там? Не скакала в гречку?
    — Ах, який же ти дивак! — жінка засміялась.—
    Все робила так, як ти, грілась, лікувалась…
    — Так, як я? — сердитий муж вдарив себе в груди.—
    Більше я тебе саму не пущу нікуди!

    Павло Глазовий ПІЖМУРКИ 

    Повернувсь Кузьма додому. У квартирі — сивий дим
    — Хто курив? — питає жінку. — Чи не хахаль твій Максим? —
    Загляда в кутки, під ліжка, покривала підійма
    І приказує сердито: — Тут нема… І тут нема…
    Потім дверці гардероба не вагаючись потяг.
    Глядь: сидить сусідський Жора — більше метра у плечах.
    Обдивився здоровила ошелешений Кузьма,
    Зачинив тихенько дверці і сказав: — І тут нема…