15+ хороших і повчальних віршів про тварин для дітей
Платон Воронько – чи не найвідоміший український дитячий автор. Його вірші знає напам’ять не одне покоління. І не дивно, адже вони настільки затишні, що досить лише прочитати один-два віршики, і на душі одразу стає світліше.
Вашій увазі вірші Платона Воронька про тварин
Кіт збирався до роботи
Кіт збирався до роботи,
Та завадили турботи.
Треба висушить хвоста,
Накрутити вусик
І зчесати з живота
Позапічний трусок.
Цілий день такі турботи,
Що не встигнеш до роботи.
* * *
Кошеня
Засмутилось кошеня —
Треба в школу йти щодня.
І прикинулося вмить,
Що у нього хвіст болить.
Довго думав баранець
І промовив, як мудрець:
«Це хвороба не проста,
Треба різати хвоста».
Кошеня кричить:
«Ніколи!
Краще я піду до школи!»
* * *
Ніколи не хвались
Хвалився кіт,
Що він убрід
Дніпро перебреде.
Та як пішов —
І не прийшов,
Нема кота ніде.
І ти ніколи не хвались,
Коли не можеш — не берись.
Кіт не знав
Падав сніг на поріг,
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.
Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг.
* * *
Хвостик ніде діти
Я пошила на святки
Нашій киці чобітки.
Шапочку наділа,
Тільки не зуміла
Трусики надіти —
Хвостик ніде діти.
Хвіст
У кота великий хвіст,
Їде кіт до сіл і міст,
За моря, за океани —
Кожен хай на хвіст погляне.
Всі кричать:
«Оце дива!
Це так хвіст!
А голова?
Щось не видно за хвостом!»
Отаке було з котом.
* * *
Кіт в чоботях
— «Кіт в чоботях» —
Гарна казка, —
Прочитавши, мовив кіт.
До шевця прибіг:
— Будь ласка,
Чобітки поший як слід. —
Швець пошив.
Узувся Вася,
Підківками стукотить.
Як до мишки він не крався,
Та почує —
Зникне вмить.
Кіт в чоботях — це чудово,
Ще як шпори —
Красень кіт!
Та котові йти на лови,
Мабуть, краще без чобіт
Не такий апельсин
У рябого кошеняти
Завелися грошенята.
Скік мале у магазин
І купило апельсин.
озкусило — там водиця…
— Апельсин цей не годиться!
І побігло в магазин:
— Дайте з салом апельсин!
* * *
Друзяки
Кіт з Рябком були друзяки.
Котик нишком у собаки
Брав щоразу м’ясо, сало,
Бо котові завжди мало.
А Рябко зітхав у тузі:
«Хай бере, на те ми друзі».
Діти, ви скажіть мені:
Кіт був друг Рябкові…
ДукачЄ собака в нас Дукач. В нього хвіст — мов довгий квач. Вуха звислі, золоті, Білий пух на животі, А по спині смуга йде. Голос в нього аж гуде. Він, ледащо, їсть і спить — Двір не хоче сторожить. Та у всіх отой Дукач У пошані. Хто — калач, Хто дає і ковбасу. А за що? Все — за красу. * * * Смачна корзина Кролик сплів нову корзину З соковитої лозини, З золотої шелюги, З молодої сісняги. — Ось куплю я капустину, Покладу в нову корзину, Понесу мерщій до хати, Буду діток годувати. — Дітки з’їли капустину, Швидко схрумкали корзину, Кажуть: — Тату, принеси Ще корзину із лози. Хай в корзині буде пусто, Ми з’їмо і без капусти. * * * Про бичка і їжачкаПо дорозі біг бичок, Бачить — лізе їжачок. Як лизне його бичок, Поколовся — та вбочок. Їжачок сміється: «То-то, Не бери всього до рота!» |
Їжачок-хитрячок
Їжачок-хитрячок
Із голок та шпичок
Пошив собі піджачок.
І у тому піджачку
Він гуляє по садку.
Натикає на голки
Груші, яблука, сливки.
І до себе на обід
Він скликає цілий рід.
* * *
На кораблику
Всеумійко майстер Павлик
Змайстрував швидкий кораблик,
Збіг до річки він, до броду,
Та й пустив його на воду.
У кораблику спочатку
Любо плавало качатко,
Потім жабка в нього сіла,
Синя бабка прилетіла,
І метелик, склавши крила,
Притулився до вітрила.
Так пливуть вони, малі,
До зеленої землі.
І за руки золоті
Хвалять Павлика в путі.
* * *
Набійки
Вовк з’явився до шевця,
Дав копійку з гаманця
І сопе:
— За цю копійку
Ти набий людські набійки.
На снігу мої сліди
Завдають мені біди. —
Швець узяв найтовщу швайку
Та у лапу…
Вовк аж айкнув:
— Геть набійки, хай їм біс! —
І мерщій гайнув у ліс.
З болю світу він не бачить,
Каже: — Чув, як люди плачуть,
Все ото через набійки,
Що не варті і копійки.
Кучерявий баранець
Кучерявий баранець
Мекав: «Дайте гребінець.
Я гладеньким хочу стати».
І сказала добра мати:
«Не пригладжуй чуба, нащо —
Кучерявим бути краще.
Баранцеві до лиця
Не вживати гребінця».
Але ти не баранець —
Треба мати гребінець.
* * *
Чому чапля стоїть
на одній нозі
Чапля зшила черевички
І мерщій пішла до річки.
— Чапу-лапу, чапу-лапу,
В мене гарні черевички! —
Поки хвастала ходила,
Черевичок загубила.
І стоїть вона в лозі
На одній своїй нозі,
Другу вгору підіймає —
Черевичка немає.
Чи гадюка, а чи вуж
Біг Івасик на ставок
І згубив новий пасок.
Він звисає з крутизни,
І здається здалини:
Чи гадюка, а чи вуж,
Перекручений, як гуж,
Підповзає до води.
Навіть страшно йти туди.
Підтюпцем біжать качата
На ставочку покачатись.
Враз переднє зупинилось,
На стежину подивилось:
«Чи гадюка, а чи вуж,
Перекручений, як гуж,
Там лежить коло води?
Я боюсь іти туди».
За качатами гусята
Йшли на хвилі погасати.
Й зупинилися малі.
Щось чорніє на землі:
«Чи гадюка, а чи вуж,
Перекручений, як гуж,
Там лежить коло води?
Ми не підемо туди».
Йшли напитися цесарки
До ставка, бо дуже парко.
Зупинились, поглядають:
«Що воно таке? — питають. —
Чи гадюка, а чи вуж,
Перекручений, як гуж,
Там лежить коло води?
Нам не хочеться туди».
Тут піднявся вітерець,
Здув Іванків ремінець.
Та ніхто на став не йде,
Суперечка аж гуде:
«То гадюка, а чи вуж,
Перекручений, мов гуж,
Там лежав коло води?»
Й ні сюди ані туди.
* * *
Гість
Сніг-сніжок
На долині,
Стіг-стіжок
В луговині.
У стіжку сховався заєць,
В нього хліба є окраєць,
Капустина,
Картоплина
Ще й червона горобина.
Тут прийшов до нього кріль:
— Я до тебе з дальніх піль.
Прошу друга не сваритись,
Дай хоч трохи обігрітись.
— Прошу, прошу гостя сісти,
Обігрітись,
Попоїсти, —
Відповів привітний заєць. —
В мене хліба є окраєць,
Капустина,
Картоплина
Ще й червона горобина. —
Кріль нічого не сказав,
Тільки вуса облизав.
Мовчки схрумав капустину,
Картоплину,
Горобину,
Навалився на окраєць.
І зітхнув гостинний заєць:
— От мені попався гість —
Не говорить, тільки їсть. —
Кріль поїв усе до кришки,
Обігрів у зайця ніжки,
Тихо муркнув щось під ніс
І гайнув собі у ліс.
Сніг-сніжок На долині,
Стіг-стіжок В луговині.
У стіжку куняє заєць —
Не вечеряв сіроманець.
* * *
Полотно
Сніг наткав полотна
Аж від лісу до вікна.
І сміється,
Задається:
— Ось так ширина!
А із того полотна,
Що від лісу до вікна,
Не пошиєш і спіднички.
Сніг того не зна.
