Оселя

Зрізані дерева, колоди. А ще це слово могло означати ліс чи дерев’яну хату.

«На вулиці, попід хатами, валялася деревня; діди сиділи на ній, схиливши голови, і ледве можна було одрізнити їх од тої темної, зчорнілої маси.» (Михайло Коцюбинський «Лялечка»)

«Економія дала дубів та деревні на місток. Люде звезли дуби, звезли деревню і склали коло мосту. А де ті дуби? Де та деревня? З неї передніший волосний поставив собі саж для свиней, а Коцюбенко забрав собі дуби на слупи та підвалини на новий дім.» (Іван Нечуй-Левицький «Поміж ворогами»)

Верхній одяг. Традиційний український одяг, розширений внизу, різновид пальта. Зазвичай їх носили жінки, але були й чоловічі юпки.

«Така баєва юпка з рукавами, така і плахотка, і запасочка, і коси так убрані, і, бачиться, й рушником так же підперезана, і усе, усе так і в неї, як на усіх дівчатах… еге! та щось усе не так.» (Григорій Квітка-Основ’яненко «Сердешна Оксана»)

«На зиму на всіх одна юпка була. Піде куди Мотря, — сиди, мати, з хлопчиком дома — й не рипайся! Піти треба матері, — сиди, Мотре... бо й чоботи одні!» (Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)

Отвір в печі. Отвір, через який розпалювали піч, засовували й виймали страви.

«В челюстях печі палахкотів слабенький вогонь, за ним на черені визрівали пухкі рожеві паляниці.» (Олесь Бердник «Всемогутні дурні»)

«В печі палав вогонь і червоним язиком лизав челюсті.» (Михайло Коцюбинський «Харитя»)

Палуба. А ще так могли називати лише ніс човна.

«Два дні без перерви, не вщухаючи ні на мить, буря мотала їх по хвилях. Хвилі одна по одній перекочувалися через чардак.» (Віктор Петров (Домонтович) «Ой поїхав Ревуха та по морю гуляти»)

«Василеві здавалося, що він гойдався на гойдалці, але те гойдання було незвичне, а сиві верхи хвиль, що, мов звірі, кидалися на човен і, заливаючи передній чердак байдака, вмивали всіх своєю холодною піною, лякали хлопця.» (Адріан Кащенко «З Дніпра на Дунай»)

Пізній. А ще воно може означати непродуманий. Цікаво, що у значенні дурний, нерозумний його теж використовують.

«У ніч водохресну тайничу,
Як глупа настане пора,
Хтось гонить конем ясногривим
По хвилі холодній Дніпра» (Михайло Старицький «Гетьман»)

«Наступила була страшенна негодь і темнота... Чисто глупа, темна, безпросвітня ніч та довга-предовга...» (Олександр Кониський «Пригоди в дорозі»)

Дуга, вигин. Цікаво, що у значенні підбори це слово теж вживають доволі часто.

«Якимось несвідомим рухом він схилився в каблук і поповз, радше ніж побіг, до свойого кута, де хоч сяк-так міг бути безпечним від куль.» (Іван Франко «Герой поневолі»)

«Виступав перед жіноцтвом гоноровито, думно, трусив головою, як бунчуком, і вигинав каблуком шию.» (Роман Федорів «У пущах карпатських»

Скорбота, сум. Зазвичай так називають період після якоїсь сумної події, як-от чиясь смерть.

«— Сама хочу бути! — з князем-дружиною розлучилась. — Най жалобу по батькові в самоті відбуду. Велика жалоба моя багато місця потребує.» (Наталена Королева «Стугна»)

«То ти плачеш соняхом, то твої сльози в'януть на його молодому обличчі, то твої печаль і жалоба мертвіють на його сонячному виду» (Євген Гуцало «Княжа гора»)

Притулок, прихисток. Окрім того, це слово ще могло означати причал, пристань.

«— Де ж ви, Марусю, знайшли собі пришиб в Києві? — спитала Мелася на ході.» (Іван Нечуй-Левицький «Неоднаковими стежками»)

«Пароход знайшов пришиб недалечке од тераси й причалив.» (Іван Нечуй-Левицький «Над Чорним морем»)

Звикнути, призвичаїтися.

«Николаідос вже оббувся в оселі, неначе то була вже його власність, оговтався в новій ролі коло чужої жінки.» (Іван Нечуй-Левицький «Гастролі»)

«Він побув дома кілька днів, а вже знов оббувся у тих умовах.» (Улас Самчук «Юність Василя Шеремети»)

Гарний. Похідне прекрасний ми використовуємо, а про початкове слово майже забули.

«Над бистрим Черемошем, у нашій красній зеленій Буковині" в темнім лісі-пралісі стояла при узбіччі стара висока ялиця, лісова княгиня.» (Сидір Воробкевич «Стара і молода ялиця»)

«То наш Добуш, наша слава,
то капітан на Підгір'ї —
Красний-красний, як царевич;
двадцять років і чотири.» (Борис Антоненко-Давидович «Спогади»)

На лежанці. Піл – це такий дерев’яний настил біля стіни, на якому спали.

«– Здорова, тітко! А чого се ти валяєшся на долівці? Хіба на полу немає місця?» (Панас Мирний «Повія»)

«Господиня м’яко застелила нам постіль – не на долівці, а на полу, де спали самі.» (Борис Антоненко-Давидович «Спогади»)

Сумирний, лагідний, покірливий, неконфліктний.

«Що ні робила Марія Семенівна, але завсігди плохий пан Городинський цього разу був надзвичайно упертий.» (Борис Грінченко «Сонячний промінь»)

«Ніколи ніхто й не догадався, що той верблюд — людина-горбань. Тільки всі, хто його бачив, не могли надивуватися, що були в нього зовсім людські очі, лагідні, плохі, але ж сумні-сумні...» (Василь Королів-Старий «Мара»)

Піч, якою зігрівали приміщення.

«Поправив подушку, і заспані очі спинились на білій грубі; там кралась якась сонлива та чиста тінь, а...» (Григорій Косинка «Перед світом»)

«Я вганяюся, лягаю поперек ліжка й прикладаю ноги до теплої грубки. Груба гаряча.» (Борис Харчук «Новолітування»)

Ряд каменів на річці поперек течії.

«Весна, Дніпро розлився, поняв низькую плавню й буйно розганяє свої бруднії хвилі: то в глинясту гряду сердито плеще, то злизує пісок на косах, то репетує на заборах.» (Чайка Дніпрова «Гармонія»)

«Поки поснідали, дуб проминув уже величні Мосульманські скелі, перебіг Яцеву забору, перестрибнув дві лави бурського порогу і перед очима козаків запінився вже поріг Лоханський з скелястим островом Куликом посередині порогу.» (Адріан Кащенко «Зруйноване гніздо»)

Не правильно!

Раптовий, несподіваний, а також швидкий.

«Заслабла одна молодиця і вмерла наглою смертю; потім заслаб один чоловік і не діждав до вечора.» (Іван Нечуй-Левицький «Микола Джеря»)

«Нагло враз табун крилатий
небезпечне щось почув,
вгору знявсь, і дуб гіллястий
в кущ троянди обернувсь.» (Олександр Олесь «Снігарі»)