Тест: Лайка у творах українських письменників. Чи впізнаєте ви автора?

    Поширити:

    Лаятися чи ні? Про це можна сперечатися й навіть люто лаятися – далеко лютіше, ніж в українській традиції. Ми не будемо ні заохочувати вас лаятися, ні відмовляти від цього. Ми просто заглянемо до творів українських письменників і простежимо, як саме лаялися їхні герої. А ви вже самі для себе вирішите, варто вам інколи вставляти в свої розмови міцне слівце чи ні. Однак що напевно ми не радитимемо вам робити – це матюкатися. Кортить лаятися, то хай вже по-українському.
    До речі, на лайку можна натрапити у творах практично всіх письменників, навіть найромантичніших. Не вірите? Гайда до тесту!

    Лайка у творах українських письменників. Чи впізнаєте ви автора?

    Кортить лаятися, то хай вже українською!

    1 / 15

    Починаємо з кумедного, але дуже непростого запитання. Хто «татко» цієї дражнилки?

    «— Камінь грає, дім співає, сонце їсть із хлібом сало, а щоб тебе, Барабаше, надуло і розірвало!
    — Ану ще! — стали під’юджувати однокласники, які знали за Сяником цю охоту до вигадок, несподіваних і доладних.
    — Барабаш — як патронташ, замість льолі — ноги голі, замість рук двоє гадюк, сам здоровий, наче бочка, в голові вмостилась квочка, квочка скаче й кудкудаче: Барабаш — гарбуз ледачий! Барабаше, Барабаше, не клади у вуха каші, кашу треба їсти оком, воду треба пити боком, носом слід усе кусати, а ногами слід жувати, животом умій ходити, а плечима вмій робити.
    Барабаш синів од злості й тупо дивився на Сяника».

    2 / 15

    Хто вміє так вправно жонглювати фразеологізмами, зокрема, лайливими?

    «— От гляньте ви на його! — засміявся Васюта. — Наговорив сім мішків гречаної вовни, а все півтора людського, що й купи не держиться! Ти йому про діло — Про зерно, а він тобі про ласку! Та нам не треба ніякої ласки,— нам треба твого зерна».

    3 / 15

    Чиї це герої так лагідно лаються?

    «— Та-а! — махнув рукою Ява. — Зовсім з дому тікаю.
    — Куди?!
    — На який-небудь безлюдний острів.
    — Тю на тебе, дурний! Мелеш таке, що й купи не держиться. Де ти візьмеш той острів? Тепер таких островів і не буває».

    4 / 15

    Чиєму героєві насолив Водяник?

    «Той клятий Водяник! Бодай би всох!
    Я, наловивши риби, тільки виплив
    на плесо душогубкою, — хотів
    на той бік передатися, — а він
    вчепився цупко лапою за днище,
    та й ані руш! Ще трохи — затопив би!
    (...)
    Я ледь що вибрався живий на берег,
    і рибу розгубив... А щоб ти зслиз!»

    5 / 15

    Йой, лаються навіть філософи. В кого?

    «— А щоб тебе чорти забрали, проклятий!…
    — За що ти мене лаєш, пане Філософе? — спитав Вітер.
    — За те,— відповів Мудрець,— що як тільки я відчинив вікно, аби викинути часникове лушпиння, ти так війнув своїм проклятим вихором, що все розсипалося по столу і світлиці. Окрім того, ти перекинув і розбив останню чарку з вином, не кажучи вже про те, що, видмухнувши з папірця тютюн, засмітив усю страву, яку я збирався по праці з’їсти…»

    6 / 15

    «Чия» це «вража дитина» так необачно язиком плеще?

    «— Мамо! — гукаю на весь базар. — Оце той, що витрішки продає?
    Мама сіп мене за руку, кив на мене оком:
    — Мовчи, вража дитино!
    А жінка, що в ряду стояла поруч, ззирнулася з мамою, осміхнулась, далі нагнулась до мене та нишком і каже:
    — Оце він самий, сину...»

    7 / 15

    Ще один знавець народної мови. Чий герой так колоритно лаявся?

    «— От і заїхали! Тепер хоч вплав кидайся. А щоб тебе їздило вздовж, упоперек ще й навскоси! — невдоволено забубонів Хведь і зіскочив з саней.
    — Чого, півпарубче, гніваєшся?
    — А якийсь кат за сьогодні моста розвалив, саме зуб'я стирчить».

    8 / 15

    В кого така сумна лайка? Розкішна й драматична мова, але трохи безрадісна.

    «Ти думаєш, робитиму що? Ні, трясця тобі! На твоє безголов’я спатиму!..
    І незабаром стара засипала.
    Невеселе таке було життя Наталі, часом і сльози брали, і зло велике проймало, та нічого не вдіє».

    9 / 15

    Чиї герої так люб’язненько про когось згадують?

    «— Авжеж, чиста сова!
    — Чапля!
    — Жаба кислоока!
    — А ти її знаєш?
    — Та видів раз отого штурпака!
    — Вже іменно! Нехай її курка брикне!
    — Хай її лунь вхопить.
    — Хай її п’ятниця свята покара!
    — Холера на її голову!
    — Анахтема, анахтема, анахтема!»

    10 / 15

    Ет, вражий-іродовий, чи ще який. Чий герой так лаявся?

    «"Іди, — каже, — коли хочеш,
    А то прийдуть люди;
    Тоді тобі, вражий Вовче,
    Не до шмиги буде!"»

    11 / 15

    Хто в нас знавець народних розваг? І народних висловів, як бачимо.

    «— Ой, Іване!.. Годі вже тобі того коня водити! «Кобилу» пасеш, трясця й тобі, й твоїй «кобилі»!..
    — Та… говорила-балакала!..
    Отут уже пахне «гречкою»… Тут уже зацікавлена половина тінню за Йваном викрадається, бо вже прочула, що кінь пасеться в лісі, а Йван — у «гречці»…
    Зловити, звичайно, не тяжко…
    «Гречка» з чоловічого боку карається: Іванові трясця в усі його органи й різні слова специфічного призначення… «Гречці» — дьоготь на ворота й вікна на дріб’язок…»

    12 / 15

    Скромна, але емоційна лайка. Хто її «татко» чи «мамця»?

    «— Я вже помогла, — перебила Василинка.
    — Помогла. Нічого не кажу. Але твоя поміч буде до сраки, як завтра повезуть мене в тюрму до Станіслава й там закатруплять, а ти поїдеш у свою Бессарабію радуватися своєму життю».

    13 / 15

    Хто вклав таку колоритну лайку в уста свого героя?

    «— Бляха, та хай він тобі не подобається хоч сто років, потрібна мені твоя думка, як сухій сраці попіл! — завершив дискусію Мартофляк, тим більше, що на столі з’явилися свіженькі двісті п’ятдесят».

    14 / 15

    А хто лається віршами, та ще й найпоширенішою українською лайкою (а щоб ти, а щоб тобі)?

    «Сидиш, мов демон, під водою,
    І зморщившись, старий шкарбун!
    Коли б струхнув хоть головою
    І сей пожар залив водою —
    Тризубець щоб тобі зломивсь!
    Ти базаринку любиш брати,
    А людям в нужді помагати
    Не дуже, бачу, поспішивсь».

    15 / 15

    І насамкінець — добірний зразок народної лайки й кумедного жіночого характеру. Хто???

    «Люди добрі! Що мені на світі божому робить! Не можна мені через бабу Параску не то що на селі вдержаться — не можна мені через неї на світі жити: набріхує на мене, судить мене по селі й по хуторах; як скажена собака бігає по дворах, по хатах та вигадує на мене таке, що й купи не держиться. (...) Господи милостивий та милосердний! і що я людям заподіяла? Сиджу собі в хаті тишком-нишком та Богу молюся. Моя стежка тільки од хати та до церкви. Я ніколи не зачепила малої дитини, за всіх молюся Богу, ще й Параску, стару суку, поминаю в молитвах».

    Поділитися з друзями

    Facebook
    0%

    Джерело

    Поширити: