ВЕЛИКОДНЯ ІСТОРІЯ ЛЮБОВІ. Все, що я розповім вам зараз – правда
Цій милій дівчині було близько тридцяти, коли вперше на сповіді я почув про її сокровенне бажання вийти заміж.
Тиха, цнотлива, скромна, вона не вміла ловити і зачаровувати кавалерів. Ми домовилися, що будемо вранці і ввечері класти по три земні поклони з молитвою про дарування нареченого. Заспокоєна і усміхнена прихожанка поїхала в свій столичний наукоград.
Минуло ще півроку, потім другий, третій.
“Не сумуйте, бадьоріться, у Господа більше милості, ніж нам це видається”, – казав я і продовжував робити поклони з нареченою, яка ніяк не могла зустріти свого нареченого.
Тетяна продовжувала приходити до мене «на дух», але в очах її я читав чи не розчарування; вона більш кормилася вірою священика в організацію її життя, ніж сподівалася сама.
Яке ж було моє здивування, коли в один прекрасний день вона з’явилася, радісна і сяюча, і негайно звернулася до мене зі словами:
«Отченько, благословіть, здається, я виходжу заміж!»
Я оторопів: «Як так? Ви шуткуєте?”
Виявилося, що протягом всіх років нашої спільної молитви вона в один і той же час їздила на роботу в автобусі за відомим маршрутом. Сідала завжди попереду. По дорозі вона мала звичку читати ранкові молитви, опустивши очі в розкритий молитвослов.
У Великодній тиждень Тетяна, як завжди, їхала з роботи додому. Зупинка була кінцева. Втомлена дівчина опинилася в салоні одна … Промчав повз її зупинки, автобус в’їхав в депо. Двері відкрилися, і перелякана пасажирка побачила перед собою високого русявого водія. Дівчина приготувалася до оборони.
«Вибачте мене, – промимрив той з розгубленим виглядом, – я вже три роки дивлюся на Вас в дзеркало і спостерігаю, як Ви читаєте книгу … Я люблю Вас і прошу … будьте моєю дружиною”.
Її хвилювання і природне обурення змінилися рум’янцем.
Замислившись на дві-три секунди, вона підняла очі і несподівано для себе самої сказала: «Так».
Вони повінчалися через два місяці, в липні. Це було більше десяти років тому.
Останній раз я сповідав Тетяну з донькою три дні тому, у Велику Суботу.
«А де ж Ваш чоловік»? – запитав я.
«Збирає сморчки в весняному лісі і чекає Вас на суп», – відповіла вона”.
Протоієрей Артемій Владимиров.
