10 затишних віршів для дітей геніальної Ліни Костенко
Ліна Костенко – одна із найвідоміших українських письменниць сучасності. Поетеса створила чимало дитячих віршиків, які будуть цікавими вашим дошкільнятам, пропонуємо деякі з них.
Добірка чудових віршів Ліни Костенко, які сподобаються вашим діткам.
ПОЛЬОВІ ДЗВІНОЧКИ
Піднімає джміль фіранку.
Каже: — Доброго вам ранку!
Як вам, бджілко, ночувалось?
Чи дощу не почувалось?
Виглядає бджілка з хатки:
— У дзвіночку добре спатки.
Цей дзвіночок — як намет.
Тільки дощ — як кулемет.
БУЗИНОВИЙ ЦАР
У садочку-зеленочку
ходить вишня у віночку.
Хтось їй грає на дуду,
подивлюся я піду.
Баба каже: − Не ходи!
Темні поночі сади.
Там, де вітер шарудить,
бузиновий цар сидить.
Брови в нього волохаті,
сиві косми пелехаті.
Очі різні, брови грізні,
кігті в нього як залізні,
руки в нього хапуни −
так і схопить з бузини!
Я кажу їй: − Бабо, ні!
Очі в нього не страшні.
На пеньочку, як на троні,
він сидить собі в короні.
Грає в дудку-джоломію,
я заграв би, та не вмію.
А навколо ходять в танці
квіти − всі його підданці.
Є оркестри духові,
равлик-павлик у траві.
Є у нього для настрашки
славне воїнство − мурашки.
Три царівни бузинові
мають кожна по обнові.
Невсипущі павуки
тчуть серпанки і шовки.
На царевій опанчі
зорі світяться вночі.
Він сидить у бузині,
усміхається мені!
СУНИЧКИ
Під маленькими яличками
у смарагдовій траві
літо виросло суничками —
то по одній, то по дві.
Ой, сестриченько-яличко,
ти не дряпай моє личко,
я суничок назбираю
жменьку мамі і собі!
ПРЯЛЯ
Сидить пряля та й пряде —
сніг іде — іде — іде —
нитка рветься де-не-де —
а вона пряде й пряде*
Вже напряла хуртовин
на шапки для верховин,
на сувої полотна,
на завіску для вікна,
на хустину й укривало —
мало — мало — мало — мало —
сніг іде — іде — іде —
а вона пряде й пряде…
ВЕСЕЛИЙ ДОЩ
Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив’яний
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях…
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях.
ОСІННІЙ САД
Осінній сад ще яблука глядить,
листочок-два гойдає на гілляках.
І цілу ніч щось тихо шарудить,
і чорні вікна стигнуть в переляках.
Між стовбурами пробігає тінь…
А у світанків очі променисті.
То білий кінь,
то білий-білий кінь
шукає літо у сухому листі.
ЧАРОДІЙНЕ СЛОВО
Хлоп’я у полі стежкою прошкує.
Метелик білий в маки залетів.
Чорненький котик в снопиках мишкує,
вони такі під сонцем золоті!
Він ловить шурхіт, шелест, шарудіння,
хапає снопик лапками двома.
А миша знає слово чародійне,
і він її ніколи не спійма.
ВЕРБОВI СЕРЕЖКИ
Біля яру, біля стежки
одягла верба сережки.
Головою хилитала,
потихесеньку питала:
− Де ота біленька хатка,
що гарнесенькі дівчатка?
Хай би вибігли до стежки.
Подарую їм сережки.
ПЕРЕКИНУТА ШПАКІВНЯ
Плаче шпак уранцi пiсля зливи,
Де шумлять на греблi явори,
Що шпакiвню вiтер чорногривий
Перекинув денцем догори.
Борсаються бiднi шпаченята,
Як його зарадити бiдi?
Клiпають iз пiтьми оченятами:
— Випадемо, татку, що тодi?
Ще якби ïм день чи пiвтораднi,
Ще якби ïм днiв хоча б iз п’ять!
Бо вони ще ж зовсiм безпораднi, —
Падаючи, ще не полетять.
Як же, хлопцi, хатку ви прибили,
Що ïï порушили вiтри?!
Плаче шпак уранцi пiсля зливи,
Де шумлять на греблi явори…
ПЕРШИЙ ПАРОПЛАВ
Було це вранцi. Я ще трохи спав.
На землю скочив босими ногами,
Як привiтався перший пароплав
Далеко десь з Днiпром i з берегами.
— Ту-ту! Ту-ту! — вiн подих перевiв
I знов: — Ту-ту! — гукав менi щосили.
— Ту-ту! Ту-ту! — йому я вiдповiв. —
Бувай здоровий i пливи щасливий!
