10 книг, які допомагають пізнати справжню Україну (та українців)
Автор: Anastasia Ampilogova
Класну національну літературу відрізняє не ура-патріотизм та змалювання всього, що відбувається, у кольорах веселки. Справжні книжки мають бути близькі людям незалежно від часу написання:щоб люди впізнавали власні реалії та себе, знаходили відповіді на свої нескінченні питання та у деяких випадках отримували необхідну порцію ностальгії. Вміння помічати і зради, і перемоги, відверто і живо писати про це дорогого коштує.
У нашій літературі такі живі й такі рідні книжки є. До тематичного тижня #MadeInUkraine зібрали твори не просто українською мовою, а про нашу країну та всіх нас.
АРТЕМ ЧАПАЙ «THE UKRAINE»
Артем працював над цією книжкою близько 8 років. Він зауважував те, що відбувалося навколо нього, запам’ятовував і занотовував. Врешті вийшла книжка про справжнє, без прикрас, життя людей – таких, як ми, як наші друзі, сусіди та випадкові перехожі.
Ця книжка – добірка з кількох оповідань, які написані про (і для) українців. У них реальність, де перебуває автор, поєднується з його художнім вимислом. Два головні персонажі віднаходять у країні саме те, що виділяє її з-поміж інших, підкреслює унікальність та значимість.
«The Ukraine» не є надпатріотичною, не є «зручною» – скоріше, навпаки, оголює недоліки суспільства. Щирість автора, підняття нагальних проблем та неприхована любов до людей, про яких він пише, – те, за що полюбили книжку українські читачі. Водночас багато з тих, хто прочитав «The Ukraine», казали, що після останньої сторінки як ніколи захотілося побачити повне оновлення країни, її розквіт, який ще чекає на всіх нас попереду.
СЕРГІЙ ЖАДАН «ANARCHY IN THE UKR»
Який прозовий твір Жадана не візьми – все буде пов’язане з Україною та українцями. З містами та селами, з побутом у будь-якому місці країни. З почуттями та переживаннями, які близькі кожному. Тому не згадати книжку «Anarchy in the UKR» ми справді не могли.
Головний герой мандрує різними містами, попутно згадуючи власне дитинство, деякі моменти юності та звертаючи увагу на все дивне, кумедне, страшне, огидне та красиве на своєму шляху. Жадан жартує над радянською спадщиною, над неідеальністю багатьох куточків країни. І в кожному його слові, в кожній (навіть найприскіпливішій) фразі – величезна, всеохопна, звіряча любов до України. Не ура-патріотична і не показова, а справжня – з прийняттям усіх тріщинок, недолугостей та вад.
Не вадами єдиними, звісно, книжка стає живою: Жадан бачить красу навіть там, де її, здавалося б, ніколи бути не мало. А вона є. І цю красу після прочитання книжки неможливо не помічати.
ЛЮБКО ДЕРЕШ «КУЛЬТ»
Перший надрукований роман одного з наймолодших та найуспішніших українських письменників. Твір певний час активно обговорювався: і щодо оригінальності персонажів (запозичення в Лавкрафта), і щодо загального розвитку подій (помітний вплив на Дереша справив Кінг). При цьому відчувається автентика українських дев’яностих у маленьких містах. Поєднання російської та української в побуті, конфлікт між неформалами та «гопніками» – для усіх них Дереш навіть класифікацію придумав! – п’ятдесят гривень як немаленькі гроші, пісні «Мертвого півня» на противагу «Запрєщьонним барабанщікам» – все це створює атмосферу чогось близького, хоч і відносно давно пережитого.
У романі немає людей, поведінку яких хотілося б наслідувати (за винятком ідеального дипломата Ростика Стриби). Та й створення ідеальних героїв, прикладів для наслідування – це скоріше «фішка» радянської літератури. У Дереша натомість навіть головні герої мають купу недоліків – чи то пак, особливостей – при цьому їм хочеться співпереживати. І вони все одно трохи ідеалізовані, але живі. І це одна з найважливіших характеристик класного твору.
ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ «РЕКРЕАЦІЇ»
Уперше роман «Рекреації» опублікували в журналі «Сучасність» за січень 1992 року. Відтоді й почалася довга історія популярності твору та його автора, який до цього був більше відомий як поет та автор армійських оповідань.
Головні герої «Рекреацій» – це компанія друзів-поетів, які прямують на фестиваль до карпатської глибинки. Вони поводяться як типові творчі люди з відчуттям власної важливості:спілкуються, сперечаються, зраджують коханим (чи не зраджують?), не гребують алкоголем та нецензурними висловами. Фантасмагорія, яка місцями є настільки реальною, що заплющуєш очі на неможливість того, що відбувається.
Якщо коротко: колоритний український письменник написав колоритний український твір.
ВСЕВОЛОД НЕСТАЙКО «ТОРЕАДОРИ З ВАСЮКІВКИ»
Одна з небагатьох книжок зі шкільної програми, яку із задоволенням читали навіть ті, хто ненавидів літературу. Серед багатьох важких та депресивних творів вона буквально несла світло: не заразитися класним настроєм під час прочитання було неможливо.
У трилогії Всеволод Нестайко змальовує життя двох найкращих друзів, які мешкають у невеличкому селі. Вони одночасно і звичайні школярі, які переживають перед іспитом, бешкетують, і реальні герої, які намагаються самотужки прорити тунель метро. Нестайко не став зображувати двох «типових» персонажів із села (чим іноді грішать письменники та режисери) – малограмотних, неосвічених, агресивних. Так, Павлуша і Ява можуть відрізнятися від столичних мешканців, але між ними та тими ж київськими дітлахами немає культурної прірви.
Книжку варто читати за відсутність карикатурності та гротескності головних героїв, а також за чудове почуття гумору автора, яке об’єднує навіть різні покоління.
ЗБІРКА РЕПОРТАЖІВ «ЧОМУ Я НІКОЛИ ЗВІДСИ НЕ ПОЇДУ»
Сім років в Україні існує конкурс художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець». Люди, які гостро відчувають дух сучасності, бачать те, на що інші можуть не звертати уваги, та пишуть пронизливі й життєві репортажі, мають змогу ділитися своїми спостереженнями з іншими. Щороку «Самовидець» оголошує нову тему, на яку надсилають репортажі. Десять найкращих входять до збірки, що друкується у видавництві «Темпора»
У 2017 році тема конкурсу звучала так: «Чому я ніколи звідси не поїду».
Останні п’ять років для країни одні з найважчих. Через війну та супутні проблеми майже в усіх сферах життя немало людей їдуть на заробітки в інші країни або навіть вирішують емігрувати. Та є й ті, хто, попри всі труднощі, вирішує залишитися. Про причини цього вибору і говорили автори та авторки репортажів.
У збірці десять історій, всі є різними, а об’єднує їх, крім спільної теми — причини залишитися в Україні, жвавий виклад. Як зазначив член журі конкурсу, український письменник Олег Криштопа, «більшість героїв ніколи звідси не поїдуть через силу тяжіння рідної землі». Це почуття важко пояснити словами, але більшість з нас, мабуть, добре розуміє, про що йдеться.
«UKRAЇNER. КРАЇНА ЗСЕРЕДИНИ»
«Ukraїner. Кpaїнa зcepeдини» – книжка, написана під впливом першого кола дворічної експедиції Україною. Ініціатор проєкту —український письменник Богдан Логвиненко.
З літа 2016 до зими 2018 eкcпeдицiя Ukraїner подорожувала всіма історичними регіонами нашої країни: Буковиною, Слобожанщиною, Волинню, Поділлям та іншими. Під час подорожі експедитори не лише милувалися красою, а й досліджували її історію та спілкувалися з багатьма людьми. А ще відкривали для себе небачену раніше Україну, всі її кутики, всі особливості, які раніше могли просто не помічати. Під час самої експедиції вдалося залучити декілька сотень волонтерів, які безпосередньо взяли участь у створенні однієї з найкращих книжок про Україну.
Історії людей з усіх куточків країни, унікальні світлини та атмосфера – те, заради чого книжку точно варто прочитати.
ОЛЕГ КРИШТОПА «ЛІХІЄ ДЕВ’ЯНОСТІ: СТАНІСЛАВСЬКИЙ ФЕНОМЕН»
Станіславським, або Івано-Франківським феноменом називають постмодерну творчість письменників та художників, яка отримала розвиток на тлі розвалу СРСР. Термін запровадив письменник Володимир Єшкілєв ще в далекому 1992 році. До Станіславського феномену належить уже згаданий Єшкілєв, а також Андрухович, Прохасько, Іздрик, Гуцуляк та інші.
Виходець з Івано-Франківська Олег Криштопа розкриває тему дев’яностих. Якими вони були у місті, що мали робити люди для виживання, чи були вколишньому Станіславі стереотипні «бандюки» і як в ці буремні часи виживав сам маленький Криштопа?
Напевно, з таким гумором описувати страшні речі може лише людина, яка пережила їх сама. Тих, хто сумує за дев’яностими, знайти неважко, проте навряд чи хтось із цих людей хоче повторення того десятиліття.
ЛІНА КОСТЕНКО «ЗАПИСКИ УКРАЇНСЬКОГО САМАШЕДШЕГО»
Перший прозовий твір української письменниці, який вийшов у 2010 році. Його перший наклад розмели майже одразу: у видавництвах бракувало примірників для усіх охочих прочитати роман.
Над книжкою Костенко працювала близько десяти років.
Головний герой намагається одночасно бути непоганим співробітником (за фахом він програміст), люблячим чоловіком та уважним батьком. А ще – занотовувати всі події, які згодом увійдуть до історії. Це ще часи президентства Кучми. отім настає Помаранчева революція. Програміст, намагаючись не втратити здоровий глузд, записує все важливе, що висвітлюється у ЗМІ: замахи на вбивства, катастрофи, політичні переслідування тощо.
Критики не були одностайними щодо роману: його називали як геніальним, так і провальним. Своє місце в українській літературі він вже заслужив – як записки, що відображають частину історії нашої країни.
КАТЕРИНА БАБКІНА «ЩАСЛИВІ ГОЛІ ЛЮДИ»
Насправді книжок про щастя у вітчизняній (а може, навіть у світовій) літературі не так багато. Бабкіна вирішила написати саме про щастя і те, як різні люди його знаходять.
Звісно, приходять до щастя не одразу. На шляху до нього – розвал колишньої імперії, відсутність грошей та багатьох атрибутів повноцінного життя. У кожному оповідання Каті люди шукають свій шлях до щастя, намагаються зберегти його, попри всі негаразди і перешкоди.
Книжка – підбірка оповідань про українців, які вміють протистояти труднощам та знаходити навіть у цьому жахливому метушливому світі своє щастя. Ці люди вміють бути щасливими. А це вміння, напевно, найголовніше.
