ТОП-5 найвідоміших митців України, про яких знає весь світ
Завдяки їм про наше мистецтво знають у світі. Хтось створював шедеври посеред сільської хати, інших вважали божевільними і бездарними. Хтось рятував скульптури від вогню, щоб через десятки років показати їх у Луврі, інші за тисячі кілометрів змушували нас знову співати забуті пісні. Пропонуємо Топ-5 митців, які прославили українське мистецтво.
Борис Возницький
Українець, що врятував 30 тисяч мистецьких творів. Це лише завдяки його старанням у 2012 році Україна змогла представити в Луврі колекцію барокових скульптур Пінзеля, і завдяки йому туристи мають змогу гуляти виставковими залами трьох замків. Розпоряджаючись фантастичними багатствами, український мистецтвознавець при цьому ніколи не мав власної колекції, жив у хрущовці, і їздив на стареньких Жигулях без водія.
Коли у 60-х роках очолив львівську галерею, в ній було 11 тисяч експонатів і можливо цим би обмежився, але саме в той час в Україні розгорталася хвиля руйнування церков і соборів. Возницький не питаючись ні в кого дозволу збирав експедиції і вирушав у села. Тоді знищували все.
У селі Годовиця був свідком як піонери прямісінько у храмі розпалили багаття і зносили до нього ікони, книги та шедеври Пінзеля. Тоді врятували декілька робіт, але часто не встигали.
Якось приїхали у село, коли у вогонь летіла остання скульптура з вівтаря. Іншого разу застав групу студентів, коли та розпилювала твори Пінзеля на дрова.
З 18 фігур вдалося вихопити 5, щоправда вже без голови та рук. В цілому зібрав 27 робіт, які після трьохсот століть забуття змусили заговорити про себе мистецькі кола Європи. У Жовкві врятував карину Альтамонте “Битва під Віднем” вражаючих розмірів 8 на 8 метрів. У покинотому соборі шматки практично знищеного полотна служили мішенню, у яку місцеві хлопці стріляли із рогаток.
Під час експедицій постійно ночували вполі біля копиць сіна чи скирт пшениці. Жартівливо називали їх готерями Возницького. Накривалися брезентом. Ось і весь комфорт.
В таких умовах всього за чверть століття вдалося наповнити музейні фонди тридцятьма тисячами експонатів, які зараз оцінені приблизно у 17 мільярдів євро.
Возницький ніколи не боявся чиновників вищих рангів, вмів з усіма домовлятись, усіх зачаровувати.
Назбиравши унікальних артефактів, потрібно було ще місце для них знайти. Тоді почалася боротьба за відновлення замків.
Першим став Олеський, далі Золочівський і Підгорецький. Для кожного домагався фінансування. А коли його затримували, сам приїжджав на машині з лопатою. У відпустки не ходив з 70х років – не мав часу. І ще у 86 років тримав під жорстким контролем музейні скарби.
Марія Примаченко
Її роботи неможливо сплутати. Марія Примаченко. На Міжнародній виставці в Парижі перед її картинами надовго затримувався Пабло Пікассо, називаючи їх прекрасними роботами геніальної жінки, а Марк Шагал настільки надихнувся її чудернацькими істотами, що й сам перейняв у свою творчість подібні мотиви.
Найвідоміша художниця України майже все життя провела в селі Болотня за 70 км від Києва. А в той же час її роботи підкорювали Париж, Монреаль, Прагу. Односельчани не надто цікавилися її досягненнями, а от коли в Марії з’явився перший у селі патефон, усвідомили, що поруч живе успішна майстриня. Зрештою її більше знали як швею, що могла беж жодних примірок пошити найкращу сорочку.
В її сільську хату часто навідувалися гості. Приїздили поети Тичина та Бажан, режисер Сергій Параджанов та найвищі державні чиновники. Зустрічала неодмінно у власноруч вишитій сорочці та довгій спідниці, що прикривала хвору ногу. Встигала Марія Примаченко самою виховувати сина й вести господарство. Якось до неї приїхала делегація Союзу художників України вручати чергову відзнаку й застали художницю на столі – вона саме білила стелю, спираючись однією рукою на милицю.
У її доробку понад тисячу картин. Коли малювала, ніколи не змішувала фарби, пензлик робила сама з котячої шерсті. Не любила реалістично малювати тварин. Навіщо малювати їх такими, як є – вони й так красиві. А я малюю на радість людям. Твори Примаченко часто народжувалися від несподіваних асоціацій. “Дивлюсь на підлогу, бачу – то звір, а то -людина на коні, – розповідала художниця.
Квітка Цісик
Вона лише раз побувала в Україні, але її пісні стали справжнім натхненням для Радянської України. Квітка Цісик.
Її батьки – повоєнні емігранти із західної України, старша сестра Марія ще народилась в Україні, а от Квітка вже за океаном. Обидва її чоловіки – американці, вона жила в найбагатшому районі Нью-Йорка біля Сентрал Парку, та під псевдонімом Кейсі співала на бекстейджі для головних зірок Штатів. Любив з українкою працювати і Квінсі Джонс – продюсер Майкла Джексона.
Чималі гонорари приносив запис рекламних роликів для Coca-Cola, McDonald’s та American Airlines. Протягом 10 років співала для Ford Motors, за що компанія дарувала їй кожну нову модель машини. Між іншим вони ж і підрахували що голос Квітки Цісик прослухали більше 22 млрд людей.
Попри шалений графік, Квітка загорілась зробити для України унікальний подарунок – два альбоми з народними піснями. Їй дуже хотілось, щоб ці мелодії знала не лише діаспора, а почули й Штати, і друга Батьківщина. Втім розуміла, що українським пісням бракує сучасного звучання та професійної обробки.
Сестра підібрала репертуар, мама слідкувала за правильною вимовою, а чоловік Джек Кортнер відповідав за аранжування. У нього, до речі, досвід роботи з Мадонною та Дюран Дюран. Команді вдалося передати і неповторний голос Квітки і найголовніше зберегти автентичність творів.
Касети Квітки привозили із відряджень і переписували на магнітофонах. Здавалось, співачка, що народилася за тисячі кілометрів від України, відчуває українську душу краще, ніж самі українці. Назарій Яремчук зізнавався “Ще ніхто і ніде так не заспівав пісні мого друга Володимира Івасюка, як це зробила Квітка”.
Та найголовніше українці зрозуміли: якщо за океаном діаспорі вдається зберігати свою ідентичність, то їм теж потрібно докладати зусиль. Між іншим альбоми “Пісні з України та “Два кольори” обійшлись Квітці у 200 тисяч доларів.
Никифор Дровняк
Його біографія – готовий сценарій для кінофільму: позашлюбний син покоївки, напівбожевільний, що не вмів розмовляти до 16 років.
Здавалось би, Никифор Дровняк приречений на долю волоцюги. А от і ні. Саме він має персональні виставки у Парижі, Нью-Йорку та Лондоні, а загалом мистецтвознавці нарахують 40 тисяч його картин.
Перший пензель художник виготовив сам – зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Полотен чи дорогих олійних фарб не любив. Малював шкільною акварелькою на аркушах паперу, шматках картону чи обкладинках зошитів. Замість того, щоб змочувати пензель у воді, слинив його язиком. Поруч неодмінно стояла табличка “Просив би шановне панство про допомогу й підтримку для бідного каліки, хто чим може!”.
Хтось кидав декілька монет, віддячував картиною. Їх, щоправда, зазвичай викидали або використовували для розпалення дров. Так би могло тривати вічно, але доля підготувала сюрприз. Якось перед Никифором зупинився відомий польський художник, який розгледів у дитячих малюнках українця – шедеври наївного живопису.
Уже за деякий час роботи невідомого лемка, що навіть не знав свого прізвища, опиняються в галереї Парижа. Його ім’я все частіше можна побачити в пресі, почути в розмовах на богемних виставках. А от удома він і далі просто дивакуватий жебрак.
Після Другої світової війни його звинуватили у співпраці з УПА. Начебто Никифор намалював повстанцям карту свого містечка.
А в 1947 році, як і тисячі етнічних українців художник став жертвою операції “Вісла”. Його вивезли якомога далі від українського кордону. Куди саме так ніколи й сказав, але на картинах з’явилось море.
Ліна Костенко
Головна поетеса сучасної України — Ліна Костенко. Щира й безкомпромісна, вона і в свої 84 роки захоплює читачів вольовим характером.
У молодості категорично відмовлялася друкувати нову збірку, якщо її просили забрати хоча б один вірш і так само впевнено давала ляпас директору філармонії, коли той заборонив співакам виконувати її твори. Не сприймає вона і хвалебних од від влади.
Коли Віктор Ющенко хотів вручити їй орден Героя України, відмовилася, мотивуючи, що “політичної біжутерії не носить”. За таку позицію її й люблять.
Такий характер гартувався змалечку. Батька, як ворога народу, вислали у сталінські табори, потім 11-річна дівчина пережила страхіття Другої світової війни.
Після завершення інституту здавалося, що літературна кар’єра стрімко злетить, однак уже після виходу двох збірок їй раптово почнуть ставити палиці в колеса. Радянська влада одразу помітить упевнену інтонацію та вольовий тон. Цього допустити не могли.
Її критикували за формалістичні викрутаси зі словом, викликали на виховні бесіди, а вона й далі не поступалась. Більше того, коли радянські війська увійшли в Чехословаччину, єдина зі Спілки письменників виступила із засудженням. За таку витівку її не арештували, але про видання своїх творів треба було забути на довгих 16 років.
На роботу неможливо було влаштуватись, гонорарів не отримувала, а на руках двоє дітей. Справжній переполох наробив і роман у віршах “Маруся Чурай”. Твір редагуватимуть аж 6 років, та навіть у м’якій палітурці й на газетному папері він став раритетом. Коли ж вийшов у подарунковому виданні, за романом у книгарнях стояла черга.
Ліна Костенко протягом 20 років їздила в Чорнобильську зону. Час від часу привозила тамтешнім людям ліки, знала місцевих поіменно. Зараз поетеса продовжує працювати з архівами батальйону, який займався захороненням відходів. Обіцяє написати книжку про трагедію.
Вона не любить юрб і телекамер, у слухавці найчастіше чути голос автовідповідача. І доки українські письменники намагаються висунути її на Нобелівську премію, Ліна Костенко наполегливо береже від усіх свою незалежність.
