“Стояла собі хатка” 11 найзатишніших віршів для дітей автора Наталі Забілої
ДВІ БІЛКИ
На гілці білка сердиться
і другу проганя:
— Не смій до мене дертися,
бо ця сосна моя!
Я тут з початку осені
збираю урожай.
Тікай з моєї сосонки,
мені не заважай!
Ой, білко, як не соромно!
Сваритися облиш!
Стрибати вниз і вгору вам
удвох ще веселіш.
А потім ви поскачете
до другої сосни.
І шишок, ось побачите,
вам стане й до весни!
ПО ГРИБИ
Андрійко нишпорить лісочком,
у нього кошик у руці
і гострий ножик, щоб грибочкам
зрізать дбайливо корінці.
їх рвати з коренем не треба!
Коли ж про це забудеш ти,
грибки образяться на тебе
і більш не схочуть тут рости.
Он-он з травиці визирає —
і тут грибок, і там грибок.
Андрійко ходить та збирає,
дивіться — повен козубок!
НА НАШІМ ЛУЗІ
А що ми бачили сьогодні!
На нашім лузі, у траві
і тут, і там, одна по одній
біліють купки піскові.
Рядочком тягнуться до річки..
Хто їх зробив— чи знаєш ти?
Це працювали невеличкі
підземні жителі — кроти.
Вони в землі копались потай,
а нагорі лишився слід.
І ми дізналися достоту,
куди веде підземний хід.
Це їх кротячі інженери
побудували тут метро,
щоб через луки, повз озера
ходить до станції «Дніпро»!
МАСЛЮЧОК
Маслючок—малючок
в капелюшку темнім —
між соснових колючок
виткнувся з землиці.
І неначебто крізь пліт
з подивом приємним
погляда собі на світ
з-під м’якої глиці.
Ось цвіте в ясній красі
квіточка осіння,
скаче зайчик в соснячок,
лізе жук яскравий…
Ось відбилось у росі
сонячне проміння…
Все це бачить маслючок,
все йому цікаво!
Лісові загадки
КЛУБОЧОК
По лісі стежинкою дівчинка йшла
і раптом клубочок на стежці знайшла.
Хотіла торкнутись — ой, що ж то за жах!
Цей сірий клубочок увесь в колючках!
Дівча від клубочка відскочило вбік,
а він ворухнувсь, розгорнувсь та й утік!..
Ну, хто догадається що ж то було?
Який це клубочок дівчатко знайшло?
ТУКИ-ТУК!
Хто на дереві над нами
— туки-туки-тук?
Прибиває щось гвіздками
— туки-туки-тук!
Наполегливо працює
— туки-туки-тук!
Хоч нічого й не майструє,
— туки-туки-тук!
Робить він корисну справу
— туки-туки-тук!
Ще й одягнений яскраво,
— туки-туки-тук!
ВЕРТОЛЬОТИКИ
Над водою вертольотики
все літають взад-вперед,
і від їх легкого дотику
не схитнеться очерет.
Що за дивні вертольотики —
не гуркочуть, не гудуть
і самі себе, без льотчиків,
понад озером ведуть?!
СИНИЧКА
Синичка сіла на поміст —
цвірінь, цвірінь, цвірінь! —
і заспівала жартома:
цвірінь, цвірінь, цвірінь!
Насипать солі б їй на хвіст!..
Цвірінь, цвірінь, цвірінь!
Підкравсь —
а пташки вже нема!,
Цвірінь, цвірінь, цвірінь!
ВІВЧАРИК
Вівчарику-дударику!
Заграй у свій ріжок! —
Бредуть овечки гречкою,
теля скубе стіжок…
А де ж отой вівчарик,
що вівці тут пасе?
В травиці під копицею
заснув собі та й все!
А хто його будитиме? —
Не я, не я, не я!
Не хочу я, щоб плакало
розбуркане хлоп’я!
ДВА ХЛОПЧИКИ
Два хлопчики, два хлопчики
несли відро води.
Зустріли звіра сірого
розбіглись хто куди!
Відерце перекинулось,
і витекла вода.
А сірий звір з-під кущика
лякливо вигляда.
МІЙ КОНИК
Я мав колись-то коника,
що звався Сірячок.
Я дав його раз дівчинці
поїхать на товчок.
Вона шмагала коника
ще й била батіжком,
вона ганяла коника
болотяним лужком…
Навіщо дав їй коника! —
я дуже шкодував,
і вже ніколи коника
дівчаткам не давав!
