Соледар: Унікальна підземна копальня в Україні, у якій давали концерти, лікували дітей, та молилися Богу
У Соледарі, на глибині майже 300 метрів, є підземний храм, висічений в соляній породі
Вперше освячений у ХІХ столітті, в радянські часи з нього була зроблена конюшня, зараз знов обладнаний під храм.
Уся історія Соледара пов’язана з видобутком солі. Перші згадки про цей промисел датовані кінцем 17 століття. Навколо соляних промислів виникло село Брянцівка. Наприкінці 19 століття вдалося відкрити дев’ять соляних шарів, тоді ж почалося будівництво першої соляної шахти, що отримала назву Брянцівська копальня.
Цей шар покладів солі сягав 40 метрів. У подальші роки тут з’явилося п’ять соляних шахт, а видобуток солі набув промислових масштабів. Тут працювали сотні робітників, була побудована залізнична станція Соль і робітничі поселення.
Під час Другої світової війни усі соляні шахти були зруйновані, але згодом їх повністю відновили і вони працюють і досі. Саме в Соледарі розташований адміністративний центр комбінату “Артемсіль” – одного з найбільших виробників солі у світі.
Наприкінці травня підприємство зупинило роботу через постійні обстріли росіян.
Невичерпні запаси
Поклади солі в регіоні майже невичерпні: за 300 років експлуатації родовищ запаси солі зменшилися лише на один відсоток. Об’єднання “Артемсіль” до війни забезпечувало 96% загальноукраїнського споживання солі. Підприємство займає понад 50 квадратних кілометрів площі.
В Україні та країнах колишнього СРСР нараховувалося понад 50 тисяч гуртових покупців солі артемівського (з недавнього часу – бахмутського) виробництва, і серед цих країн значні обсяги купувала Мocкoвiя. Крім того, продукцію постачали до Європи та Африки.
Кілометрові тунелі
За сотні років під Соледаром прорили майже 200 кілометрів тунелів. Їх висота подекуди сягає кількох десятків метрів. Входи в тунелі вузькі, спустити техніку на глибину у сотні метрів неможливо. навіть для того, щоб спустити обладнання для видобутку солі, його розбирають на дрібні деталі, а, спустивши, знову збирають.
Простір, що залишився у шахтах після видобутку соляних пластів, почасти перетворили у місце подорожей для туристів. До війни вони спускалися на глибину 300 метрів і потрапляли в камери висотою близько 40 метрів і довжиною 150 метрів, де вся підлога всипана соляними крихтами.
Надзвичайний вигляд і акустика, а також підземна капличка захоплювали туристів. Тут можна було пограти у футбол, посидіти в кавʼярні, побачити соляні скульптури і самородний кристал солі розміром із людський зріст.
Тут грали симфонічні оркестри і влаштовувалися художні виставки, встановлювалися рекорди. Наприклад, перший в історії політ на повітряній кулі під землею був занесений до Книги рекордів Гіннеса.
У 2004 році відбувся фестиваль класичної музики “Соляна симфонія” за участі народної артистки України, солістки Віденської опери Вікторії Лук’янець та австрійського диригента Курта Шміда. На сцені, влаштованій у шахтній виробці, грав Донбаський симфонічний оркестр із Луганська.
Підземна зала вміщала близько 250 слухачів, кожен із яких платив за квиток від 580 до 2000 євро.
Лікування на глибині 300 метрів
У соляному санаторії лікували дітей від легеневих хвороб
На початку 1990-х років у Соледарі на глибині 300 метрів почав працювати лікувальний комплекс санаторію “Донбас”, який пізніше перейменували у “Соляну симфонію”.Тут лікували бронхіальну астму та хронічні бронхіти, запалення легенів, алергію, шкірні та неврологічні захворювання.
