Оселя

Бандері двічі відмовляли у вступі до «Пласту», оскільки майбутній провідник ОУН мав хворобу суглобів. Утім Степан не здавався, і з третьої спроби став пластуном. Ба більше, ані маленький зріст, ані хвороба не заважали йому бути активним учасником руху.

Як розповів директор Івано-Франківського музею визвольних змагань Ярослав Коретчук, Бандера справді запихав голки під нігті. Коли ж батько запитав, навіщо він це робить, хлопець відповів — буде боротися за українську державу, а тому має витримати тортури. Так Бандера готував себе до різних катувань.

Бандера зневажливо висловлювався до людей, у яких не було ідеї та характеру. А ще міг образитися на друзів, які допомагали таким людям. ОУНівець Григор Мельник згадував чимало таких випадків під час студентських років: «Якось в Академічному домі у Львові у їдальні зібралася більша група товаришів. У загальній розмові один з них, що студіював право, сказав: «Я до ніякої політики не мішаюся. Я український студент – і це все!».Степан подивився на нього, іронічно підсміхнувся, встав і вийшов. Коли ж цей хлопець наступного дня підійшов з витягненою рукою до Степана, той відвернувся і заложив свої руки в кишені».

Степан Бандера полюбляв пожартувати в компанії друзів, був веселим та говірким. Історик Володимир Гінда припускає, що саме це вміння призвело до того, що з 1928-1930 рр. він став одним із дописувачів щомісячного гумористичного журналу «Гордість нації». Свої сатиричні статті підписував псевдонімом «Матвій Пардон».

Правильна відповідь — шахи. Бандера міг одночасно грати по 5-6 партій, і почав робити це ще з часів навчання у Стрийській гімназії. У музеї навчального закладу, до речі, збереглися дошка та фігури, якими грав Степан разом із друзями.

Під час життя в Мюнхені Степан Бандера частенько ходив на футбольні матчі «Мюнхена-1860». Ось, як про це згадує його зять, Андрій Куцан: «Він любив ходити на футбол. Але не вболівав за "Баварію", а за маленький клуб "Мюнхен-1860". Завжди казав, що за них цікавіше вболівати. Бо це не настільки комерціоналізована історія, як "Баварія". Він взагалі не любив масову культуру, а був прихильником індивідуальної культури. Де можна було підкреслити свою індивідуальність».

За однією з найпопулярніших версій, до якої схиляються й українські історики, псевдо «Баба» Степан Бандера отримав завдяки своєму балагурству та співам під час походів «Пласту». Під час важких переходів лісами він завжди починав співати: «Курінь є створений для нас, не треба нам бабів!». Якось курінний не витримав і гаркнув на Бандеру: «Та дай ти спокій тим бабам! І будь же тихо, ти мала бабо!». Відтоді пластуни жартівливо називали Степана «Бабою».

У Бандери було троє дітей: Наталка, Андрій та Олеся. Попри велику завантаженість та постійні справи Степан намагався знайти бодай кілька хвилин, аби провести час разом із родиною.

Історики переконують, що Бандера обожнював автомобілі, перегони та швидку їзду. А ще він завжди ремонтував автівку власноруч, оскільки нікому більше не довіряв цього процесу. І так, Степан Бандера їздив на улюбленому Opel Kapitän.

Якось до Калуша мав приїхати митрополит Андрій Шептицький. Степан Бандера організував колону юнаків-вершників у козацьких одностроях, які прорвали поліцейський кордон та супроводила митрополита. Згодом це назвуть «кінною бандерією».

Так Степан Бандера відреагував на чергове обрання провідником ОУН. За цей час на його життя вже скоїли щонайменше 10 замахів, а тому Бандера розумів, що з переобранням їхня кількість лише збільшиться. До того ж, напередодні стало відомо про чергову спробу радянських агентів вбити провідника. Вона стала фатальною для Бандери.

Ой, у лісі, лісі, під дубом зеленим,
Там лежить повстанець тяженько ранений.
Ой, лежить він, лежить, терпить тяжкі муки,
Без лівої ноги, без правої руки.