Повна версія українських прислів’їв та приказок, сенс яких ми розуміли не правильно
Відомі всім нам прислів’я виявляється мають абсолютно інший сенс!
Прислів’я та приказки увійшли до нашої мови, дійшовши з глибини століть. Але далеко не всім відомі повні версії цих популярних зразків народної поетичної творчості. Але ж повний вислів часом несе інший зміст…
Апетит приходить під час їжі, а жадібність – під час апетиту.
Бабуся ворожила, надвоє сказала, чи то дощик, чи то сніг, чи то буде, чи то ні.
Бідність – не порок, а нещастя.
В здоровому тілі здоровий дух – рідкісна удача.
У сім’ї не без виродка, а через виродка все не на догоду.
Везе, як суботнього потопельника – баню топити не треба.
Ворон ворону око не виклює, а й виклює, та не витягне.
Всяк правду шукає, та не всяк її творить.
Де тонко, там і рветься, де товсто, там і нашаровується.
Гладко було на папері, та забули про яри, а по ним ходити.
Голий як сокіл, а гострий як сокира.
Голод не тітка, пиріжка НЕ піднесе.
Горбатого могила виправить, а впертого – дубина.
Губа не дурна, язик не лопата: знають, що гірко, що солодко.
Два чоботи пара, та обидва ліві.
Двоє третього чекають, а семеро одного не чекають.
Дівочий сором – до порога, переступила і забула.
Справа майстра боїться, а інший майстер справи.
Дорога ложка до обіду, а там хоч під лавку.
Дурням закон не писаний, якщо писаний – то не читаний, якщо читаний – то не зрозумілий, якщо зрозумілий – то не так.
Живемо, хліб жуємо, а іноді і підсолюємо.
За двома зайцями поженешся – жодного кабана не спіймаєш.
За морем – веселощі, та чуже, а у нас і горе, та своє.
Зайця ноги носять, вовка зуби годують, лисицю хвіст береже.
І справі час, і потісі годину.
І сліпий кінь везе, коли зрячий на возі сидить.
Комар коня не повалить, поки ведмідь не підсобить.
Хто старе пом’яне – тому око геть, а хто забуде – тому обидва.
Курочка по зернятку клює, а весь двір в посліді.
Молоді сваряться – лише тішаться, а люди похилого віку сваряться – лише бісяться.
На (скривджених) сердитих воду возять, а на добрих самі катаються.
На чужий коровай рота не роззявляй, раніше вставай і свій затівай.
Не все котові масниця, буде й піст.
Не сумує дятел, що співати не може, його і так весь ліс чує.
Ні риба, ні м’ясо, ні каптан, ні ряса.
Нова мітла по-новому мете, а як зламається – під лавкою валяється.
Один в полі не воїн, а подорожній.
Від роботи коні дохнуть, а люди – міцніють.
Палка, з двома кінцями, туди і сюди б’є.
Повторення – мати навчання, розрада дурнів.
Повторення – мати навчання і притулок для ледарів.
Під лежачий камінь вода не тече, а під той, що котиться – не встигає.
П’яному море по коліно, а калюжа – по вуха.
Пил стовпом, дим коромислом, а хата НЕ топлена, не метена.
Робота – не вовк, в ліс не втече, бо її, окаянну, робити і треба.
Рибак рибака бачить здалеку, тому стороною і обходить.
Рука руку миє, так обидві сверблять.
З бджолою поладиш – медку дістанеш, з жуком зв’яжешся – в гної опинишся.
Своє око – алмаз, а чуже – скло.
Сміливого куля боїться, а боягуза і в кущах знайде.
Собака на сіні лежить, сама не їсть і худобі не дає.
Собаку з’їли, хвостом подавилися.
Старість не радість, сядеш – НЕ встанеш, побіжиш – не зупинити.
Старий кінь борозни не зіпсує, та й глибоко НЕ зоре.
Тихіше їдеш – далі будеш від того місця, куди їдеш.
У страху очі великі, та нічого не бачать.
Вдарили по одній щоці – підстав іншу, але не дозволь себе вдарити.
Ума палата, та ключ втрачено.
Хліб на стіл – і стіл престол, а хліба ні шматка – і стіл дошка.
Клопоту повен рот, а прикусити нічого.
Чудеса в решеті – дірок багато, а вискочити нікуди.
Язик мій – ворог мій, попереду розуму говорить.
Язик мій – ворог мій, перш розуму говорить, біди шукає.
