“Падав сніг на поріг”: 13 найзатишніших дитячих віршів про зиму від Платона Воронька
Ніхто не писав настільки затишних, приємних серцю дитячих віршів, як український поет Платон Воронько. Пропонуємо згадати красиві вірші легендарного поета про зиму. Читайте діткам, вчіть напам’ять, адже це не лише цікаво, а й дуже корисно для розвитку вашого малюка.
КІТ НЕ ЗНАВ
Падав сніг на поріг,
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.
Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг.
ПЕРШИЙ СНІГ
Голуби злетілися біленькі, —
Мабуть, хтось їм хліба накришив.
То вночі пройшов сніжок легенький
І усе довкіл запорошив.
Не спурхне сніжок цей голубами.
Як весняне сонце припече,
Він струмком зів’ється між горбами
І в далеке море утече.
ВІНОЧОК
Сніжний віночок сплітав зима,
Такий, що не можна й помріяти.
Йду я тихенько, немов крадькома,—
Жалко віночок розвіяти.
Хай хоч погляну в люстерко: який!..
Тільки ввійшла я до хати,
Став той віночок вологий, липкий,
З хустки почав опадати.
Глянула в люстро — віночка нема.
В хаті стою і сумую.
А у віконце сміється зима:
«Вийди, новий подарую!»
СНІЖНА ЗІРОНЬКА ГОРИТЬ
Сніжна зіронька горить
В мене на віконці.
Як погасне, інша вмить
Спалахне на сонці.
Скільки їх, живих, ясних
Вранці мерехтіло!
Це малята зір нічних
В гості прилетіли.
ПОЛОТНО
Сніг наткав полотна
Аж від лісу до вікна.
І сміється,
Задасться:
Ось так ширина!
А із того полотна,
Що від лісу до вікна,
Не пошиєш і спіднички.
Сніг того не зна.
ЯЛИНЯ
Сива матінка зима
Молоду яличку
Одягала крадькома
В снігову спідничку.
Обтрусило ялиня
Снігову спідничку,
Бо зелене убрання
До лиця яличкам.
У своєму убранні
Юні ялинята
Дуже милі, осяйні
В новорічні свята.
ПРО СНІГУРА
Я спіймав у сітку
Снігура,
Посадив у клітку
З ятера.
Їсти він не хоче
Хліба і квасолі,
Ніби каже: «Хлопче,
Випусти на волю».
Відчинив я клітку
З ятера,
Випустив на вітку
Снігура.
Він гукнув на клени
Дочок-снігурят,
Цілий день про мене
Щебетав підряд.
Як відкрив я клітку
З ятера
Й випустив на вітку
Снігура.
ЛЮБИЙ ГРИЦЬ
Снігурики-снігурі
Розлітались на дворі.
Я їм виніс за поріг
Гречки, сім’ячка на сніг.
І тоді, — я чув це сам, —
Закричали птиці:
— Ти завжди був любий нам,
Ти найкращий, Грицю!
ДІДІВ ПОРТРЕТ
Ми ліпили сніжну бабку,
Поки вечір наступив.
А вночі високу шапку
Й вуса іній наліпив.
Підійшов Омелько-дід,
Усміхнувся:
«Все, як слід:
Шапка, вуса, борода,
Ще й чуприна вигляда.
Гей, хто в хаті, гляньте йдіте,
Мій портрет зліпили діти!»
Вмить зібравсь Омельків рід:
«Справді, з баби вийшов дід!»
КОЖУШОК
Йшов сніжок на торжок
Продавати кожушок.
Кіт купив того кожуха,
Загорнувсь по самі вуха,
Як набіг у нім до хати,
Хутро стало розтавати.
Сів Воркотик на мішком
Та й умився кожушком.
ДІД МОРОЗ І ВЕСНА
Дуже хвастав Дід Мороз:
«Я страшніший бур і гроз.
Вже кого полоскочу —
Не до сміху,
До плачу.
Я нікого не боюсь,
Всім дошкулити берусь».
Тут з’явилася Весна,
Уклонилася вона
І сказала:
«А мене?..»
Дід у ліс як дремене
І кричить з кущів:
«Ой Весно!
Зовсім це уже нечесно!
Ти мені, красуне мила,
Сиву бороду спалила!»
А Весна стоїть, сміється:
«Хай Мороз не задається».
КВІТИ
Герані у хаті —
Їм тепло зимою.
Сніжинки крилаті
Летять за стіною.
Летять під шибками:
«Он квіти в теплі!»
Й замерзли квітками
Сніжинки на склі.
ПОРОША
Казала пороша:
«Я дуже хороша,
Усіх одягаю
За так, не за гроші.
А промені встали
І кажуть: «Порошо,
Ти б швидше розтала,
Як справді хороша».
Образилась біла пороша
Й розтала.
Травиця хороша
Під нею зростала.
