“Падав сніг на поріг…”: 5 віршів про зиму, які повертають нас у дитинство

    Напередодні Нового Року та Різдва Христового, Кома зібрала для вас найзатишніші вірші про зиму, які кожен з нас пам’ятає ще з дитинства.

    Падав сніг на поріг,
    Кіт зліпив собі пиріг.
    Поки смажив, поки пік,
    А пиріг водою стік.
    Кіт не знав, що на пиріг
    Треба тісто, а не сніг.

    Воронько Платон

    ***

    “У лісі, лісі темному…”
    У лісі, лісі темному,
    Де ходить хитрий лис,
    Росла собі ялиночка
    І зайчик з нею ріс.

    Ой, снігу, снігу білого
    Насипала зима.
    Прибіг сховатись заїнько –
    Ялиноньки нема!

    Їшов тим лісом Дід Мороз,
    Червоний в нього ніс,
    Він зайчика-стрибайчика
    У торбі нам приніс.

    Маленький сірий заїнько,
    Іди-іди до нас!
    Дивись – твоя ялиночка
    Сія на весь палац!

    ***

    Білі мухи налетіли —
    Все подвір’я стало біле.
    Не злічити білих мух,
    Що летять, неначе пух.

    — Галю, Петрику, Кіндрате,
    Годі, ледарі, вам спати! —
    І побігли до санчат
    Галя, Петрик і Кіндрат.

    Всі з гори летять щодуху.
    Щоб спіймати білу муху,
    А санчата їм усім
    Змайстрував старий Максим.

    Рильський Максим

    ***

    Ой, весела в нас зима,
    веселішої нема
    – грає срібними зірками,
    в’ється синіми димками,
    снігом землю обійма.
    Ой струнка ялинка в нас!
    Скільки грає тут прикрас!
    Ми зібралися юрбою,
    разом з піснею новою
    рік новий зустріти час!

    (М. Рильський)

    ***

    Раз я взувся в чобітки,
    Одягнувся в кожушинку,
    Сам запрігся в саночки
    І поїхав по ялинку.
    Ледве я зрубати встиг,
    Ледве став ялинку брати,
    А на мене зайчик – плиг!
    Став ялинку віднімати.
    Я-сюди, а він – туди…
    «Не віддам, – кричить, – нізащо!
    Ти ялинку посади,
    А тоді рубай, ледащо!

    Не пущу, і не проси!
    І цяцьками можно гратись:
    Порубаєте ліси –
    Ніде буде і сховатись.
    А у лісі срізь вовки,
    І ведміді, і лисиці,
    І ворони, і граки,
    І розбійниці-синиці».
    Страшно стало… «Ой, пусти!
    Не держи мене за поли!
    Бідний зайчику, прости, –
    Я не буду більш ніколи!».
    Низько, низько я зігнувсь,
    І ще нижче скинув шапку…
    Зайчик весело всміхнувсь
    І подав сіреньку лапку.

    Олесь О.