Оселя

Кому належать ці знайомі з дитинства рядки: Білі мухи налетіли, - Все подвір'я стало біле. Не злічити білих мух, Що летять, неначе пух.

Дорога біла стелеться, І краю їй нема. Сніжок мете. Метелиця. Прийшла до нас зима.

Сипле, сипле, сипле сніг. З неба сірої безодні, Міріадами летять Ті метелики холодні.

У сто млинах зима пшеницю на сніг сріблясто-синій меле. Назустріч бурі ніч іскриться, привалюючи небом села.

Снігу, снігу сиплеться довкола. І садів травнева білизна. Тільки плаче на морозі гола Під холодним вітром бузина.

В лісі, наче проділ, біла путь. Сніг і сонце - празник чистоти. Ти сніжинкою хотіла буть - Впасти й не розбиться з висоти.

Падав сніг, ласкавий і лапатий, обнімав нас, крилами немов... І хотілось вічно так стояти... Перший сніг і першая любов...

Дзвенять у відрах крижані кружальця. Село в снігах, і стежка ані руш. Старенька груша дихає на пальці, Їй, певно, сняться повні жмені груш.

Ой не сійтесь, сніги, ой не сійтесь, рясні, Не губіть ви останньої слави: Гріє здалека землю усмішка весни, Пробиваються проліски, трави.

Тож радійте листю опалому І холодній криці в ставку, Хто провів парове опалення, Чи коханку знайшов палку.