Оселя

У пісні "Аве, Марія" 1965 року Івасюк звертався до Марії. "Мадонні незнаній віками лунали органні хорали в густі небеса. А я тебе знаю, тебе я кохаю, люба Маріє! Вийди, моя мила. Все нічка накрила. Тільки місяць і зорі в блакитному морі чекають на тебе, чекаю і я", – співав він.

"Скоро вечір...Осінній лист пролітає повз мене. Він більше ніколи не повернеться сюди. Не повернусь, напевно, і я, бо навіщо? Моє кохання, як цей лист, може упасти тільки до твоїх ніг… Не знаю я, коли прийду сюди, та залишаю після себе ці квіти, що знайшов в саду для тебе, для тебе", – ця романтична і сумна пісня називається "Залишені квіти".

"Балада про дві скрипки" – одна зі знаменитих естрадних пісень, написана навесні 1971 року. Автором слів є Василь Марсюк, а композитором – Володимир Івасюк. У цьому чарівному творі, який Івасюк виконав разом із Софією Ротару, є такі рядки: "Ой зробив хлопчина та й дві красні скрипки – поділив надвоє снів своїх красу. Що перша скрипка – біла лебідка, а друга скрипка – вечірній сум. Закохались в нього дві сестри весною. Одна – як та нічка, друга – мов той день. Перша просила грати сумної, друга хотіла веселих пісень…"

У пісню під назвою "Моя пісня" Івасюк заклав побажання щастя. Тільки послухайте: "І ти згадаєш світлу юність серед карпатських синіх гір. І буде вічна наша дружба, мов сяйво вечорових зір. Коли поїдеш, любий друже, із краю гір, шовкових трав, візьми з собою мою пісню – я в неї щастя наспівав".

"А на нашій вулиці зацвіли каштани. Ми давно чекали їх – ось вони над нами", – це рядки з пісні "Каштани". Володимир Івасюк співав: "Давай, друже, підемо у нічну годину. І свічки запалимо – хай горять до днини. Там органи ночі вже співать почали, там дзвенять над нами зоряні хорали. Вітер в густих вітах вже знайшов свій спокій. Він свічки хитає на кроні високій, їм розповідає про краї далекі, звідки прилітають срібнії лелеки".

У "Баладі про мальви" Володимир Івасюк співає про матір, чий син загинув. Сам ліричний герой балади, ніби звертаючись до матері, просить її спати й обіцяє, що житиме для неї у мальвах. "О, мамо рідна, ти мене не жди, мені в наш дім ніколи не прийти. З мойого серця мальва проросла, і кров’ю зацвіла….Не плач, не плач, бо ти вже не одна, багато мальв насіяла війна. Вони шепочуть для тебе восени: "Засни, засни, засни, засни..." – співав Івасюк.

Ці слова – із пісні Водограй. Пригадуєте: "Ой водо-водограй, грай для нас, грай. Танок свій жвавий, ти, не зупиняй. За красну пісню на всі голоси, що хочеш, водограю, попроси"?

Це "Пісня буде поміж нас", до якої Володимир написав і текст, і музику у 1971 році. Просто насолодіться приспівом: "Не ховай очей блакитний промінь, заспівай мені в останній раз. Пісню ту візьму собі на спомин, пісня буде поміж нас. Бо твій голос, бо твій голос – щедра повінь, я мов колос, зелен колос, нею повен. Жовтий лист спаде і виросте зелений, а ти в пісні будеш завжди біля мене".

"Мила моя, люба моя, квіте ясен-цвіт. Я несу в очах до тебе весь блакитний світ. Я несу в устах цілунки, радісні пісні. А в руках несу я ласку, квіти весняні…" – це пісня "Я піду в далекі гори"! Увімкніть її та перенесіться душею у весняні Карпати.

"Червону руту не шукай вечорами…" – пригадуєте? Уривок у другому варіанті відповіді взято з цієї пісні. 21-річний Володимир Івасюк вперше виконав "Червону руту" у 1970 році на театральній площі Чернівців разом з Оленою Кузнєцовою під акомпанемент ансамблю "Карпати". До речі, у Музеї історії міста Коломиї запевняють, що цю пісню Івасюк присвятив дівчині з Коломиї – Марусі Соколовській, яка вчилася з майбутнім композитором в одній групі Чернівецького медичного інституту. За словами Марії, у 1968 році Івасюк показав їй одну строфу "Червоної рути", питаючи її думки, а в 1970-му подарував готовий текст з підписом: "Мусі від Володі. 15.9.70 – ІІІ пара. Лекція по дермі".