Оселя

Чи легко упіймати застояне повітря провулків архаїчних, немов дагеротип, коли твоя робітня – завалена дровітня, і не виходять очі, а іноді роти?…

Антена повертається соняшником проти світла, Чутливо ловить у небі ранкові сигнали. Ловить сигнали для тих, до кого звикла, доки вони її радісно розпинали

Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну, Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну.

А вона, як мрія сна чарівна, сяє вродою святою, неземною чистотою, сміючись на пелюстках, на квітках променистою росою.

В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці - минаєш, Вклонюся - навіть не зирнеш І головою не кивнеш…

В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей, Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей.

І забудеться срамотна давняя година, І оживе добра слава, слава України, світ ясний, невечерній тихо засіяє. .... Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!

Думою тугу розвіюю, щоб був я завжди такий, яким мене мати вродила і благословила в світи.

І застиг він на роки і на століття У золотому німому захопленні: — Дайте покататися, дядьку! А ні, то візьміть хоч на раму...

Херсонські прерії — мов Січ, А кобзарем — херсонський вітер, І рідним був одразу клич: — Вставайте! Кайдани порвіте!