Оселя

Правильно! На Волині існувала традиція колядувати з козою. Козу виготовляли з дерева, покривали вивернутою шубою. Її підтримував чоловік, який ховався під шубою. Козу водили з музикою, під звуки якої вона танцювала.

Правильно! Самобутня традиція гуцульського колядування – “плєс”. Це своєрідний ритуальний танець.

Правильно!

Етнологи ще на початку минулого століття фіксували в Харківській губернії традицію, за якою по обіді на Різдво хлопці з різних кутків села сходились битись навкулачки. На Поліссі було поширене колядування з перебраним конем, на Закарпатті – вертеп із шопкою у вигляді церкви, який називають “бетлегеми”. Традиція підкидати ложку куті до стелі, щоб був багатий урожай зерна чи меду, існувала в усій Україні.

Правильно! У минулому етнологи часто записували народні перекази про те, що господар, який на Святий вечір підслухав розмову худоби, незабаром помер. До того ж такий фольклорний сюжет був поширений від карпатських гір до азовських степів.

Правильно! Традиція на Святий вечір носити вечерю, зокрема кутю, хрещеним батькам досі відома в селах Київщини, Черкащини та в інших регіонах. За це хрещені батьки, як правило, обдаровують своїх хрещеників.

Правильно! У багатьох родинах і досі розпочинають різдвяні співи з колядки “Бог предвічний”. Так само першою цю колядку виконують гурти колядників, церковні хори.

Правильно! У деяких місцевостях сучасної Івано-Франківської области (Городенка, Снятин, Тлумач) досі готують вареники з оселедцем. Цю страву називають “креплики”. В деяких місцевостях Волині та Полісся на саме Різдво кутю інколи присмачували шкварками, бо посту вже не було. Пироги з бобом на Святвечір готували поліщуки, а горох з капустою – на Слобожанщині та Волині.

Правильно! У північних районах сучасної Рівненської та Житомирської областей на запитання колядників: “Кому співати?”, – колись відповідали: “Волам!”. Тоді виконували спеціальну колядку, присвячену худобі: “Воли рогаті пішли ораті, свого хазяїна розвеселяті”.

Так! Правильна відповідь – дзьобавка. На Гуцульщині та Буковині й нині можна почути таку назву головної святвечірньої страви.

Правильно! Кличучи на вечерю Мороза не як діда, а як природне явище, таким чином символічно задобрювали його, щоб вберегти від приморозків врожай. Наприклад: “Морозе, Морозе, йди до нас кутю їсти, а як не йдеш, то не йди на жито і на пшеницю, і на усяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті яри, а нам шкоди не роби!”.

Правильно! На Галичині кожен член сім’ї з’їдав по нечищеному зубчику, примовляючи: “Не тереблю тебе до голого, збережи мене від усього злого”. Повсюдно в Україні традиційно розпочинали святвечірнє частування з ложки куті.

Так! Правильна відповідь – щоб не боліли ноги. Усі члени сім’ї босоніж по кілька разів торкалися сокири або інших металевих предметів, “щоб ноги були міцні, як залізо”.

Правильно! На Закарпатті замість куті головною стравою є обрядовий хліб “керечун”. В інших регіонах відрізнялися лише рецепти: на Слобожанщині була поширена кутя з рису, на Поліссі – з ячменю, на Середньому Подніпров’ї кутю заправляли медом та узваром.

Так! Правильна відповідь – дід. Це найпоширеніша традиційна назва в Україні. Назва “дідух” траплялася дуже рідко й поширилась останніми десятиліттями завдяки медіа. Насправді дідух – це солома, яку стелили в хаті та на якій спали проти ночі Різдва. Тобто дідух – це дід, який спустив дух: дід ставав дідухом, коли його обмолотили. Інші варіанти назви траплялися у регіонах: король – на Поліссі, колядник – на Лемківщині та Покутті.

Так! Правильна відповідь – Вілія. Вона походить від латинського vigilia, що означає чування. У західній християнській традиції – надвечір’я свята. В деяких українських регіонах казали Бабин вечір, на Бойківщині – Дідів вечір. Багатою вечерею називали Святвечір напередодні Водохреща.