9 найкращих гуморесок Павла Глазового про кумів
Павло Глазовий гуморески про кумів – це яскраві випадки з життя Українського народу, що демонструють кумедні відносини між кумами. Збірник найсмішніших гуморесок про кума читаємо, посміхаємося, а може навіть і сміємося!
“Кумів моціон” – Гумореска Павла Глазового
— От я,— каже,— надивився дива, брат!
Бачив,— каже,— я у місті чудеса:
Йде мужчина і веде на шворці пса.
В того псюги — здоровенний чорний рот…
Не собака, а, їй-право, бегемот.
Живемо ми без культури у селі,
Тільки звикли колупатися в землі…
І неначе збожеволів бісів кум.
Одягнув свій найшикарніший костюм,
Взяв собаку на блискучий ланцюжок:
— Підем, Сільво, прогуляємось часок.
Сільва в кума здоровенна, як теля.
Як біжить, гуде під лапами земля.
Кум зробив кругом городу пробний круг,
Бачить — ззаду суне зграя собацюг.
Всі сердиті, наїжачені і злі…
Де їх стільки і набралося в селі?
Кум спинився, зупинилися й вони.
Пильно дивляться на.кумові штани.
Щоб не вирвалася Сільва, на рукав
Кум залізний повідочок намотав
Та й стоїть отак, прогулянці не рад,
Бо не бачить уже відступу назад.
Раптом Сільва як підскочить, як стрибне,
По садах та по городах як майне!
Кум за нею на залізнім повідку
Пострибав, як ще ніколи на віку.
Він з розгону брав бар’єри, як стрибун,
Ще й крутився, як справдешній «балерун».
Перескакуючи ями і тини,
Кум порвав свої бостонові штани.
Від підштаників холоші голубі
Відірвались і повисли на вербі.
Об дроти пошматувався весь піджак
І від того дуже схожим став на фрак.
Як заґавились собачі женихи,
Кум зірвався й заховався в лопухи.
Кум до ночі не вилазив з бур’янів,
Бо з одежі тільки галстук уцілів.
Повернувшись із веселої гульні,
Він у клуні спав дві ночі і два дні.
Правду ж кажуть, що вечірній моціон
Забезпечує людині добрий сон!
“Кумів реактор” – Гумореска Павла Глазового
Докотилася до кума новина,
Що вино робити можна з кавуна.
Кум — страшенно нетерплячий чоловік.
Він негайно ж кавуняру приволік.
Вставив трубку з очерету «під ребро»,
Пачку дріжджів затаскав йому в нутро.
Намішав цементу, глини, кізяків
І обмазав кавуна з усіх боків.
Мідним дротом те страхіття обмотав
І на піч його сушитися поклав.
Як нагрівся кавуняра уночі,
Зашумів, немов реактор, на печі.
Тут у кума і з’явився мудрий план:
Вмонтувати у «реактор» мідний кран,
Щоб під тиском в кілька сотень атмосфер
З нього гнало різні вина і лікер.
Чую — кум мій барабанить у вікно:
— Йдем до мене пити марочне вино! —
Тягне в хату і показує мені
Кавуняру, що лежить на черені.
— Дріжджів,— каже,— я напхав йому в нутро..
Там, напевне, розщепилося ядро.
Не кавун це вже у мене, не балон,
А заряд на кілька тисяч мегатонн.
Тільки атом служить миру, не війні:
Він вино для мене чавить в кавуні.
А «реактор» в цю хвилину як рвоне!
Оглушило, ошелешило мене…
Прокидаюсь — бачу, хати вже нема.
Піч стоїть посеред дворища сама.
Бачу — кум сидить на клуні, наче птах,
Весь у сажі, вся сорочка у дірках.
Переляканий, страшний, як сатана,
Ще й контужений осколком кавуна.
На подвір’ї — тільки пір’я від курей.
Біля двору — тільки клямка від дверей.
Кум оговтався та й каже: — Це буза…
Ми ще гнатимем коньяк із гарбуза!
“Кумова теорія” – Гумореска Павла Глазового
В кума явно поправляються діла:
Жінка куряче хазяйство завела.
На городі, за городом і в садку
Тільки й чути: ко-ко-ко, ку-ку-рі-ку!
Господиня любить курочок своїх:
Всі жвавенькі та білесенькі як сніг,
Ще й окремо, не у курячій юрбі,
Три цесарочки розгулюють собі.
Кум сердито на цесарок погляда:
– Ну, – говорить, – то не птиця, а біда.
Де вони на нашу голову взялись?
Ти до нечисті цієї придивись.
Щось приблудне, незавидненьке, рябе,
А я к любить, стерво капосне, себе!
Ходить гордо та голівкою трясе,
А яєчка рідко, наволоч, несе.
Всіх порізав би, та жінка не дає.
Хай, як знає, то вже діло не моє.
Полюбуйся, вийшла з хати: “Ціп, ціп, ціп!”
Щось там кидає з торбини, кришить хліб.
А цесарки – тут як тут, уже клюють,
Бідним курочкам ні крихти не дають.
Б’ють, клятющі, виривають із дзьобів.
Слава Богу, що нема у них зубів.
Жінка тішиться, як дівчина мала,
Що таких собі бандиток завела…
Я дивуюся: – Ти, куме, як дитя.
Вліз по вуха в дрібновласницьке життя.
Ти ж розв’язував проблеми світові,
А тепер у тебе кури в голові.
Про цесарок нісенітниці плетеш.
То ж порода, а по суті, кури теж…
– В тім то й справа, що порода, – каже кум, –
Це якраз і виклика багато дум.
Значить, курка теж нахабною бува,
Крихту в ближнього із рота вирива.
Я вбачаю саме в тому головне,
Що таке ж воно нікчемне і дурне,
А нахабством виділяється страшним,
Навіть сильні відступають перед ним.
То давай тепер замислимося ми,
Чи буває щось подібне між людьми?
Телевізора, будь ласка, увімкни,
Коли грають там патлаті крикуни.
Під гарчання, галалакання і свист
Там стрибає, так би мовити, артист.
Пика з патлами заповнила екран,
Очі вилупив на тебе, як баран,
І горлає найбезглуздіші пісні,
Демонструючи позиції брудні.
Цей нахабством найсильнішого заб’є.
Він суперникам дихнути не дає.
Ось у цьому й проявляється вона –
Та порода нахабнюща, пробивна.
Тут точнісінько те саме бачим ми,
Що буває між цесарками й курми.
Ти смієшся – це для тебе юринда,
А для людства – це трагедія й біда.
Зовсім іншою історія була б,
Якби менше на землі було нахаб.
Революції і війни прогули –
Скільки горя бідним людям принесли!
А згадай, які прославились тоді
Теоретики, мислителі, вожді.
Той заочно, “на халяву”, щось кінчав,
Той на батюшку учитися почав,
Той ніякої освіти не здобув,
той ім’я своє і прізвище забув.
Але владу захопили, узяли
Через те, що нахабнючими були.
Та й тепер ми скільки бачимо козлів,
Що зв’язати незугарні пари слів,
А вони ж у вищих органах сидять,
А вони ж кудись ведуть, “руководять”,
Бо нахабство – в їхній суті, в глибині,
У породі. на самісінькому дні.
Є нахраписті породи між курми,
То чому б таким не буди між людьми? –
Це порівняння обурює мене:
– Вибач, куме, ти патякаєш дурне.
Птиця, кури – то ж тваринний темний світ
І з людським його порівнювать не слід.
Ці теорії засуджено давно.
лізеш, куме, наче п’яний у багно. –
Кум затявся на своєму: – Біс один,
Чи торкається людини, чи тварин,
Бо нахабство – категорія така,
Що ніколи у природі не зника.
Де ні честі, ані совісті нема. –
Там нахабство всі позиції займа.
Доки совісний обдума сім разів,
Нахабнючий не обдумуючи з’їв.
Доки чесний щось облизувать почне,
Нахабнючий не жувавши проковтне.
Це теорія, можливо, й не нова,
Але з курячих стосунків виплива –
І не можна заперечити її,
Бо це дійсність, а не вигадки мої.
“Як вареники варили кум і я” – Гумореска Павла Глазового
Кум поїсти неабиякий мастак.
Йому жінка, що не зварить, все не так.
Вередує: — Як з’їдаю твій обід,
Наче гирю закладаю у живіт.
Он торік я в ресторані,— каже,— був…
Ледве миску з деволяєм не ковтнув.
Там таку дають підливку — смак і шик!
З нею з’їсти можна власний черевик.—
Раз в неділю ми остались без жінок:
Подались вони раненько на товчок.
Ми із кумом закурили, сидимо.
Кум наліво, я направо — плюємо.
— Не зоставили нам їсти, то й нехай…
А ми зваримо вареники давай!
Налили ми в ночви свіжої води.
Півмішка муки засипали туди.
Я качалку взяв, а кум мій — макогон,
Тісто туго замісили, як гудрон.
Дріжджів кинули дві пачки — красота!
Потім перцю і лаврового листа.
Тісто витягли на стіл ми та й січем —
Я ножакою, а кум мій сікачем.
В казані кипить, аж піниться вода.
Я ліплю, а кум вареники вкида.
На вусах у мене тісто, в нього сир.
Кум по кухні походжа, як командир.
— Хай живіт,— говорить,— лопне, а жінкам
Отакунького вареничка не дам!
В казані вода вирує, булькотить.
Сир гарячий нам на голови летить.
Покипіло так не більше двох годин,
Бачим: збились всі вареники в один.
Ми вареник той штовхаємо до дна,
А він лізе, випирає з казана.
Кум говорить: — Ну, нехай вже буде так.
Покуштуємо, яке воно на смак.
Поділили ми вареник, сидимо.
Кум виделкою, я ложкою — їмо.
Я помалу ремиґаю, кум жує.
— Ну,— цікавиться,— як враження твоє? —
Я показую на пальцях і стогну:
Зуби злиплись, язика не поверну.
В кума очі лізуть з лоба — не ковтне.
Просить: — Стукни по потилиці мене! —
Я як двину його в шию кулаком!
Тут відразу нам полегшало обом.
Кум затявся на своєму: — А жінкам
Я однаково й понюхати не дам! —
Те, що я не з’їв і кум мій не доїв,
Потаскали кабанові ми у хлів.
А кабан понюхав тісто, кашлянув,
Перекинувся в баюру і заснув.
Кум штовха його: — Пардон, мусьє кабан!
Вибачайте, я не знав, що ви — гурман.
Може, й ви вже захотіли в ресторан? —
І надів йому на голову казан…
“Як куми футболістами були” – Гумореска Павла Глазового
Ми футбол із кумом любимо.
— Давай, куме, м’яч футбольний купимо! —
Тренувалися ми з кумом аж три дні.
Бив я кумові в ворота, кум — мені.
І такого ми з ним класу досягли,
Що й самі собі страшними вже були.
Тож пішли ми у команду «Урожай»
І сказали капітанові: — Приймай! —
Капітан оглянув кума і мене.
— Ось вам м’ячик. Хто сильніше фугоне? —
Кум підскочив, закричав: — Фізкультпривіт! —
Та футболом капітана — у живіт!
Як водою капітана відлили,
Він сказав: — Обох приймаю. Ви — орли!
Всі були б такі в команді «Урожай»,
Ми поклали б на лопатки Уругвай,
Перу, Мексіку, і Чілі, й Парагвай.
Завтра в нападі ти гратимеш, орел!
Приїздить до нас команда «Мукомел».—
Гей, як вийшов же на поле «Урожай»!
Кум — дев’ятка, я — семірка, правий край.
Кум попереду, я ззаду — біжимо.
Кум наліво, я направо — куємо.
Я в офсайді, кум на вихід подає,
Я пасую, кум шурує — штука є!
Кум обрав для себе тактику круту:
Як не влучить у коліно, б’є в п’яту.
Громові шумлять овації кругом,
Як він ріже кутові «сухим листом».
Кум від злості вже аж зуби вишкіря —
Все ніяк не костильне воротаря.
Він літає, він встигає всюди й скрізь.
Дав об штангу головою, штанга — трісь!
Повалив ворота к бісу той удар.
Б’ється в сітці, як рибина, воротар.
Тут суддя на нас зненацька як стрибне!
Ухопив за руки кума і мене:
— Годі бити! «Урожай» ваш переміг!
У противників — ні рук уже, ні ніг.—
Кум трясеться: — Накладу я ще й судді…—
Я питаю: — А хто ж приз нам дасть тоді?
Він і так уже, сердешний, шкутильга,
В нього права не згинається нога.—
А суддя весь час не зводить з нас очей,
Просить: — Братці, в мене ж четверо дітей!
Через день летіла звістка з краю в край,
Що розігнано команду «Урожай».
Хто нам скаже, що ми з кумом не орли?
Дві команди одним духом рознесли.
“Як мій кум був моржем” – Гумореска Павла Глазового
Кум в газетах начитався про «моржів»
І скупатись в ополонці захотів:
— Загартуюся на холоді як слід —
Буду жити та брикати до ста літ.
— Я боюся застудитися,— кажу.
Кум же чваниться: — Я приклад покажу.
Рано-вранці, взявши кирки і ломи,
Ополонку пробивати вийшли ми.
Дуже дружно працювали, як завжди.
За годину докопались до води.
Кум швиденько роздягнувся: — Ну, дивись! —
Розігнався, посковзнувся, в воду — блись!
Плечі в нору, ноги вгору — тільки ляп!
Я до нього та за ноги зразу — хап!
Тяг за ноги, тяг за руки, тяг за чуб…
Витяг кума, а він синій, наче пуп.
Посадив його, питаю: — Як вода?
— Т-тепла,— каже, й зуб на зуб не попада.
Кум посидів півхвилини на льоду.
— Н-ну,— промовив,— т-ти к-купайсь, а я п-піду.
Т-ти за плечі м-мене т-трохи потруси,
Б-бо до льоду п-приморозило т-труси…—
Я узяв його за голову та смик!
— Т-ти сказився, н-ненормальний?!— кум у крик.
Він схопився, закрутився і присів,
Бо від льоду відірвався без трусів.
Бачу, кум мій закоцюб, що аж опух.
Я узяв його, закутав у кожух
Та й поніс отак додому, як дитя,
Що не вміє ще й ходити до пуття.
Жінка плаче, діти плачуть… От біда!
Кум з кожуха, наче лялька, вигляда.
— Не ридай,— втішає жінку,— все як слід…
Проживу тепер на світі до ста літ.
Не давай мені ні хліба, ні коржа.
Поклади скоріш на піч свого «моржа»
І пали солому й дрова день і ніч.
Для «моржа» найперше діло — тепла піч!
“Як ми з кумом мед качали” – Гумореска Павла Глазового
Ми із кумом по сусідству живемо.
Кум говорить: — Давай бджіл заведемо!
Бджоли,— каже,— це ж поезія й краса.
Бджоли творять для здоров’я чудеса.
І тепер у кума бджоли у саду
Без перерви: гу-гу-гу та ду-ду-ду…
Раз я чую пропозицію таку:
— Ходім, куме, накачаємо медку! —
Кум не любить викидати даром слів.
Він у сад мене до вуликів повів.
— Мед качати,— каже,— діло не просте.
Он купив я медогонку ССТ.—
Тягне раму він із вулика — дивлюсь:
Усі бджоли в купу збилися чомусь.
Та гудуть отак сердито: дзум-дзум-дзум…
— Їх обкурювати треба,— каже кум.
— Це я знаю і без тебе,— говорю.—
Ти тримай, а я цигарку закурю.—
Не устиг я потушити свій сірник,
А бджола як тарарахне у язик!
Потім друга — прямо в вухо, третя — в ніс!
Кум схопив на плечі раму і поніс.
Як заклав у медогонку, як крутне!
А на мене ціла хмара як шугне!
Бджоли жалять — кум говорить: — Не лови!
Не твої це,— каже,— бджоли,— не дави!
Не крутися і руками не махай!
Не твої це,— каже,— бджоли, не лякай!
Ти он з ніздрі,— каже,— витягни бджолу,
Бо задавиш там комашечку малу.
Он у тебе між губами дві бджоли —
Ти дивися, щоб живі мені були!
Я — тікати… А за мною — хмари бджіл.
Я додому, та у хату, та під стіл.
Виліз, глянув у люстерко: ну й краса!
Губи стали, як домашня ковбаса.
Щоки пухлі. Не обличчя, а друшляк.
Ніс уліво скособочився й набряк,
Вже звисає аж до нижньої губи.
Вуха витяглись обоє, як гриби.
Ліве око ще поблискує так-сяк,
Там, де праве, тільки ґуля, як кулак.
Кум у шибку пальцем стукає: — Привєт!
Йди,— гукає,— куштувати свіжий мед!
— Ой,— стогну,— не стукай, куме, не дійду.
Я ж незрячий, десь у яму упаду…
Кум говорить моїй жінці: — Ви, мадам,
Свого мужа не показуйте дівкам.
Він у вас, мов кінозірка Жан Маре!
Тільки,— каже,— хай він носа не дере.
І нехай на все життя запам’ята,
Що бджола — це мед, здоров’я й красота!
Гуманний Кум – Павло Глазовий
Відрядивши чоловіка в далеку мандрівку
Кума кума запросила до себе в домівку.
Частувала коньячечком, а не самогоном.
На закуску подавала холодець із хроном,
А на десерт — варенички з вишнями й пасльоном.
— Та я ж тебе,— кум хвалився,— при такім десерті
Зацілую, кумасенько, сьогодні до смерті.
Як набрався, нализався, виліз на лежанку,
Ткнувся носом у подушку та й проспав до ранку.
Кума вранці будить кума:
— Годі спати! Чуєш?
Ти ж хвалився, що до смерті мене зацілуєш.—
Кум спросоння як заплаче:
— А нащо ж ця жертва?
Хто ж вареничків наварить, як ти будеш мертва?
Держіть, Куме, Двері! – Павло Глазовий
Зайшов сусід до сусіда в гості проти ночі.
Були вони побалакать обоє охочі.
Як словами обмінялись добрими взаємно,
Встав хазяїн, вимкнув світло, і зробилось темно.
— Нащо, куме, витрачати зайві кіловати?
Можна й потемки балакать, нам не вишивати.
Сидять курять, розмовляють про свині, про дині.
Раптом чують за дверима голос господині:
— Хто там палить в темній хаті? Чуєте, тетері? —
Гість підскочив:
— Не впускайте! Держіть, куме, двері! —
Сюди-туди на колінах завертівсь по хаті:
— Куди ж вони провалились? Та де ж вони кляті?
Це ви, куме, з толку збили. Це ви винуваті.
Коли світло ви гасили, щоб не йти на втрати,
То я штани свої скинув, щоб не протирати.
