5 найкращих українських фільмів, у яких зіграв Іван Миколайчук
Його називали «душею українського кіно», генієм сучасності, «народним» артистом через те, що його знали і любили мільйони, хоч від держави він мав звання лише «заслуженого».
Іван Миколайчук народився 15 червня 1941 року в багатодітній родині в селі Чортория. Ще студентом знявся у фільмах «Сон» і «Тіні забутих предків», які принесли йому визнання.
Загалом фільмографія Івана Миколайчука налічує 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Помер молодим, 3 серпня 1987 року. Останньою, незакінченою роботою Івана Миколайчука був сценарій фільму «Небилиці про Івана». У 1990 року кінорежисер Бориса Івченка зняв за за цим сценарієм кіно.
15 червня 2019 року, у 78 річницю від дня народження Івана Миколайчука, в його рідній Чорториї відбудеться традиційний фестиваль «На гостини до Івана».
Напередодні дня народження кіномитця, нашого земляка, давайте пригадаємо найкращі його фільми, які варто переглянути.
«Сон»
«Сон» — український радянський художній кінофільм, присвячений Тарасу Шевченкові. Знято стрічку режисером Володимиром Денисенком на кіностудії імені Олександра Довженка. Прем’єра відбулася у Києві у 1964 році.
У фільмі відтворено один з періодів життя Тараса — від дитячих років до заслання. Молодого Шевченка, автора крамольних віршів, викликають на допит. Замість пояснень, поет пише нові вірші, які присвячує безрадісній долі України. За «підбурливі» думки Шевченка віддають у солдати з забороною писати й малювати.
«Тіні забутих предків»
Цей фільм 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшов до Книги рекордів Гіннеса.
Ось як згадує знайомство з Миколайчуком та кнопроби реживер Сергій Парадженов: «Я не чекав чогось особливого, тому доручив Іллєнку провести зйомки [кінопроби] і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрко: «Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння й сприйняття!»
Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так признавався актор опісля), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор».
У Вікіпедії вказано, що «Тіні забутих предків» в міжнародному прокаті називався «Диќі коніі вогню» (англ. Wild Horses of Fire) — український радянський художній фільм режисера Сергія Параджанова, відзнятий 1964 року на кіностудії імені Олександра Довженка. Екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського.
Зйомки відбувалися в справжніх гуцульських хатах та околицях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Саме тут Михайло Коцюбинський написав свою повість.
Історія кохання Івана та Марічки нагадує історію Ромео та Джульєтти, але з карпатським колоритом і гуцульською містикою.
Гарвардський університет стрічку «Тіні забутих предків» до списку обов’язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.
«Білий птах з чорною ознакою»
З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971 рік) почалася нова сторінка у творчості Миколайчука — крім актора, він стає ще й сценаристом. У стрічці режисера Юрія Іллєнка розповідається трагічна історія сім’ї Дзвонарів у 1937—1947 роки.
У фільмі є історія трагічного кохання і війна, яка розділяє братів — вони опиняються по різні боки барикад. Іван Миколайчук грає роль Петра Дзвонара, Богдан Ступка – його брата Ореста.
«Пропала грамота»
У фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» (1972) Іван Миколайчук не лише зіграв колоритну роль козака Василя, а й був фактичним співрежисером. Працював над музичним оформленням фільму — картину супроводили пісні у виконанні тріо «Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, дружина Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська). Це фільм-легенда про Україну та про козаків, який розібирають на влучні цитати:
«— Яка ж гульня гарна!
— Горілки все одно пити не будемо…
— Одарко!…
— Чого товариство забажає?
— Ковбаси — багато! Сала — багато! Оселедців — багато! Вареників — багато! Шинки — багато! Тарані — багато! Горілки пити не будемо! Пампушок! З часником!…
— Слухай, Василю, а мо’ вип’ємо, трішечки…
— Ммм… Нема сили відмовитись. Трішечки, але відро!
— Ну два відра!
— І бочечку пива!»
«Вавилон ХХ»
1970-х років почалися гоніння на діячів української культури. заарештували Сергія Параджанова, «Тіні забутих предків» на довгий час фактично заборонили до показу. Зі звинуваченням у націоналізмі зіткнувся й Миколайчук. Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Акторові не раз доводилося пояснювати свою позицію в різних інстанціях.
«Тіні забутих предків» на довгий час фактично заборонили до показу. «Пропала грамота» вийшла на екрани лише наприкінці 1980-х років. І.Миколайчука поступово майже відлучили від творчого процесу. Впродовж 5 років, за вказівками партійних бонз, його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити актора у своїх фільмах.
Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка, вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором.
