10 найніжніших віршів Василя Симоненка про любов та кохання

    Поширити:

    Ніжний і бентежний ліричний герой інтимної лірики Василя Симоненка. Скільки юнацької цнотливості, тривожного чекання, трепетного жадання любові висловлено в його віршах! Його душа відкрита назустріч коханню: воно палить і збуджує мозок, воно кличе скоріше побачити кохану. Жіночість залишається нерозгаданою таємницею для поета, вона манить і чарує… Ліричний герой мріє навічно з’єднати свою душу з душею коханої дівчини…

    КОЛИ Б ТОБІ БАЖАВ Я СЛІЗ І МУКИ

    Коли б тобі бажав я сліз і муки,
    І кари найстрашнішої бажав,
    Я б не викручував твої тендітні руки
    І в хмурім підземеллі не держав.

    Ні, я б не став тебе вогнем палити,
    З тобою б розквитався без жалю:
    Я б побажав тобі когось отак любити,
    Як я тебе люблю.

    15.01.1957

    ТИ ДО МЕНЕ ПРИЙШЛА НЕ ІЗ КАЗКИ ЧИ СНУ

    Ти до мене прийшла не із казки чи сну,
    І здалося мені, що стрічаю весну.
    Ти явилась мені — і здалося, що світ
    Помолодшав навколо на тисячу літ.
    Скільки ніс я для тебе тривог і тепла.
    Але ти, як весна, стороною пройшла.

    08.05.1956

    НЕ БАЖАЮ Я НІЧОГО, ХОЧУ ТІЛЬКИ ОДНОГО

    Не бажаю я нічого, хочу тільки одного:
    Стуку серця дорогого біля серденька мого.
    Хай мене, немов пилину, носить доля по землі,
    Подаруй мені хвилину — і забудуться жалі.
    І минуле зло розтане, ніби привиди сумні,
    І лице твоє кохане буде сяяти мені.
    09.11.1956

    МАЛЮСІ

    Нехай слова ці скучні і бездарні,
    Та як мені не написати їх —
    Я з ними знов прийду до скромної друкарні
    І буду знову втоптувати сніг.

    І буду знов у вікна заглядати,
    Брехати, що не холодно мені,
    Твої нечутні кроки впізнавати
    В морозній монотонній тишині.

    І цілуватися в провулку до безтями…
    Чого б тепер я тільки не віддав,
    Щоб тільки знову все було так само,
    Як я у вірші цьому пригадав.

    Щоб знов були ті суперечки марні,
    Щоб від кохання знову я дурів…
    Нехай слова ці скучні і бездарні,
    Та я їх кров’ю власною зігрів!

    13.02.1957

    КОМПАНЬЙОНКА

    Повільно йшли мовчазні до перону,
    Пожитки бідні склавши до валіз.
    Ти одягла вінок, немов корону,
    Така сумна, така близька до сліз.

    І сутінки мутні, немов солоні,
    Десь виповзали з лісу чи ярів,
    І все навкруг — в осінньому полоні,
    Лиш твій кісник червоний майорів.

    Біля кіоску пінились бокали,
    Бідовий хлопець пиво розливав…
    Тепер я знаю: ти тоді чекала,
    Щоб я нарешті всеетаки сказав…

    Але мене фантазія проворна
    Несла галопом у ясні світи.
    А ти була, як мрія, неповторна,
    Такою зроду не була ще ти.

    І я не знав: ти плакати готова,
    Ти аж тремтіла, щоб мене побить
    За усмішку і за пусті розмови,
    Я був школяр, хіба ж я вмів любить!

    І ось ми знов з тобою на вокзалі,
    Де пасажирів суєта нудна,
    І знову пиво піниться в бокалі,
    І ти додому їдеш… не одна.

    Він там стоїть, вартує чемодани,
    А ти ідеш зі мною на перон —
    І зустріч ця, приємна і неждана,
    Нагадує мені забутий сон.

    Я знов мовчу. Бо що мені казати?
    Все — як тоді. А втім, різниця є —
    Бо ти тепер уже не хочеш ждати.
    Бо ти спішиш до нього у фойє.

    26.04.1955

    ВОНА ПРИЙШЛА

    Вона прийшла, непрохана й неждана,
    І я її зустріти не зумів.
    Вона до мене випливла з туману
    Моїх юнацьких несміливих снів.
    Вона прийшла, заквітчана і мила,
    І руки лагідно до мене простягла,
    І так чарівно кликала й манила,
    Такою ніжною і доброю була.
    І я не чув, як жайвір в небі тане,
    Кого остерігає з висоти…
    Прийшла любов непрохана й неждана —
    Ну як мені за нею не піти?

    14.11.1956

    Є В КОХАННІ І БУДНІ, І СВЯТА

    Є в коханні і будні, і свята,
    Є у ньому і радість, і жаль,
    Бо не можна життя заховати
    За рожевих ілюзій вуаль.

    І з тобою було б нам гірко,
    Обіймав би нас часто сум,
    І, бувало б, тремтіла зірка
    У тумані тривожних дум.

    Але певен, що жодного разу
    У вагання і сумнів час
    Дріб’язкові хмарки образи
    Не закрили б сонце від нас.

    Бо тебе і мене б судила
    Не образа, не гнів — любов.
    В душі щедро вона б світила,
    Оновляла їх знов і знов.

    У мою б увірвалася мову,
    Щоб сказати в тривожну мить:
    — Ненаглядна, злюща, чудова,
    Я без тебе не можу жить!..

    22.02.1961

    Я ТОБІ ГАЛАНТНО НЕ ВКЛОНЮСЯ

    Я тобі галантно не вклонюся,
    Компліменту зроду не зліплю,
    Тільки в очі ніжні задивлюся,
    В них свою тривогу утоплю.

    І коли химерною габою
    Спеленає землю довга ніч,
    Довго серце тужить за тобою,
    Довго сон мені не йде до віч.

    Довго білі таємничі крила
    Обвивають маревом видінь,
    І стоїш ти, крихітна, і мила,
    І прозора, мов ранкова тінь.

    І палають, ніби стиглі вишні,
    Владно підкоряючи собі,
    Губи, неціловані і грішні,
    Очі, божевільно голубі.

    02.01.1957

    ВСІ ОБРАЗИ Й КРИВДИ ДО ОДНОЇ

    Всі образи й кривди до одної
    Я тобі забуду і прощу —
    Жду твоєї ласки хоч малої,
    Як земля у спеку жде дощу.
    О жорстока! Щастя хоч краплину
    В душу мою змучену згуби —
    Полюби і зрадь через хвилину,
    Та хоч на хвилину полюби!

    21.04.1960

    Я І В ДУМЦІ ОБНЯТИ ТЕБЕ НЕ ПОСМІЮ

    Я і в думці обняти тебе не посмію,
    Я не те, щоб рукою торкнутися смів.
    Я люблю тебе просто — отак, без надії,
    Без тужливих зітхань і без клятвених слів.

    Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе,
    Захмеліть, одуріти від твого тепла.
    Я кохаю тебе. Мені більше не треба,
    Адже й так ти мені стільки щастя дала.

    21 – 22.04.1960

    Джерело

    Поширити: